Подарунок долі серед старих речей: чому не варто квапитися викидати бабусині іграшки, не перевіривши їхніх таємниць

Пошуки тривали кілька годин. Єгор розпитував перехожих, блукав околичними дорогами, кілька разів звертав не туди й повертався назад. Нарешті він побачив стару будівлю з потрібним номером. Будинок виглядав занедбаним і більше скидався на сарай, ніж на житло, але саме це лише посилило тривогу.

Усередині горіло світло. Біля гаража стояла машина, чомусь залишена надворі. Єгор сховався за парканом і довго дивився на подвір’я, відчуваючи, як думки стають яснішими. Якщо записка правдива, дівчинка може бути зовсім поруч.

Зважившись, він переліз на сусідню порожню ділянку. Там було тихо й занедбано. Єгор знайшов у старому будинку кімнату, де стояло м’яке ліжко, і сховався всередині, обмірковуючи, що робити далі. Утома взяла своє, і непомітно для себе він заснув — уперше за довгий час не на жорсткому матраці й не на холодних дошках, а в теплі.

На світанку його розбудив звук мотора. Єгор різко розплющив очі й обережно визирнув надвір. Сусідня машина саме виїжджала з подвір’я. Він дочекався, поки шум двигуна стихне вдалині, потім глибоко вдихнув і попрямував до гаража.

Із кожним кроком серце билося дедалі сильніше. Підійшовши до дверей, він завмер і прислухався. Зсередини долинув ледь чутний дитячий голос.

— Дядьку Павле, це ви?..