Повернувшись із роботи, жінка попросила сина вийти. Але його несподіване «Я вже бачив» змусило її насторожитися
Тетяна спокійно сказала: «Збережіть документи. Листування теж».
«Не погрожуйте. Не пишіть, що він більше не побачить дитину. Нехай ваші дії розходяться з його звинуваченнями у створенні перешкод».
Увечері Оксана забрала Кирила в батьків. «Тато тепер живе в бабусі Валі?» — спитав хлопчик. «Поки що так».
«А я можу до нього поїхати?» Оксана присіла перед сином. «Звісно. Тато тебе любить».
«А ти його?» — «Ми зараз сердимося одне на одного. Це дорослі справи. Ти тут ні до чого».
Дорогою додому Кирило довго мовчав. Наступного вечора Андрій приїхав по речі. Спершу піднявся до сина.
Майже пів години вони збирали конструктор. І Оксана навмисне не втручалася. Коли він спустився, обличчя знову стало жорстким.
«У суботу заберу Кирила з ночівлею». — «Де він спатиме?» — «У мами». — «На день забирай».
«Увечері привезеш». — «Я його батько. Чому маю питати дозволу?» — «Бо ти зараз живеш у Валентини Григорівни».
«А я поки не залишу Кирила там на ніч». — «Знову мстишся матері?» — «Вона просила п’ятирічну дитину брехати мені». — «Оксано, ти дограєшся».
«Чим?» — «Судом». — «Подавай». Андрій явно очікував страху.
«Думаєш, гроші батька все вирішать?» — «Тому зі мною працює юристка, а не батько». Біля дверей він кинув: «Я вже консультувався щодо дому».
«Там не все так просто». — «Тоді нехай твій адвокат пояснить це власникові». Наступного дня зателефонувала Тетяна.
«Позиція Андрія змінилася. Вимога щодо половини дому зникла». — «Швидко».
«Вочевидь, йому пояснили перспективи. Тепер він просить велику компенсацію за вкладення». Сума виявилася такою великою, що Оксана спершу вирішила, ніби недочула.
«Він стільки не вкладав». — «Отже, попросимо докази». Микола Петрович передав копії договорів і платежів.
За два дні від Андрія прийшов перелік витрат: телевізор, гриль, садові меблі, частина побутової техніки і кілька старих чеків на будматеріали. Тетяна перевірила документи.
Половину спірних покупок оплатив Микола Петрович. Решта або стосувалася звичайних сімейних витрат, або коштувала в рази менше від заявленого. Велика претензія перетворилася на досить скромну суму.
Але щодо Кирила Андрій і далі тиснув. У повідомленнях він писав, що Оксана нібито не дає йому бачитися із сином. Вона у відповідь пропонувала конкретні дні й години.
У суботу Андрій забрав хлопчика вранці. Оксана не телефонувала кожні пів години й не вимагала звітів. Увечері Кирило повернувся щасливий, з іграшковою машинкою.
«Мамо, ми з татом були в зоопарку. І піцу їли». Андрій стояв у передпокої.
«Бачиш? Нічого страшного не сталося». — «Я ніколи не казала, що поруч із тобою йому небезпечно». — «Тоді чому не дозволяєш ночувати?» Кирило завмер.
Оксана відразу зупинила чоловіка: «Не при дитині». Андрій подивився на сина.
«Іди погуляй, чемпіоне». Коли хлопчик вибіг, Оксана тихо сказала: «Ще раз почнеш сперечатися про це при ньому — розмова одразу закінчиться».
«Не командуй мною». — «Тоді стеж за тим, що говориш біля п’ятирічного сина». За тиждень відбулося перше засідання щодо розірвання шлюбу.
Оксана розуміла, що процес не закінчиться миттєво. Залишалися питання щодо дитини й майна. Андрій прийшов із представником.
Валентина Григорівна чекала в коридорі. «Ще можна все зупинити», — прошепотіла вона Оксані. «Навіщо?» — «Заради Кирила».
«Ви вже використали його, щоб рятувати Андрія. Більше не вийде». Після засідання чоловік наздогнав Оксану біля сходів.
«Гаразд. Про дім забудь». — «Яка щедрість».
«Машину я заберу». — «Обговоримо через представників». — «І половину заощаджень».
«Спільне майно поділимо за законом». Андрій роздратовано спитав: «Тобі взагалі нічого не шкода?» — «Шкода шість років».
Він замовк. За кілька днів Андрій сам попросив про зустріч. «Без юристів», — сказав він.
«Про Кирила». Оксана погодилася зустрітися в кафе біля офісу. Чоловік виглядав так, ніби майже не спав.
«Я не вимагатиму, щоб син жив зі мною». Вона насторожилася. «Чому передумав?» Андрій кілька секунд крутив чашку.
«Учора забирав його із садка. Він спитав, чи підеш ти теж, якщо він випадково розповість іще якийсь секрет». Оксана завмерла.
«Він думає, що сім’я розвалилася через нього, — продовжив Андрій. — Я пояснив, що він нічого не зробив. Це я винен».
Вона вперше почула від чоловіка зізнання без виправдань. «Тоді навіщо взагалі вимагав сина?» Андрій відвів погляд. «Хотів, щоб ти злякалася».
Оксані стало гидко. «Вийшло». — «Я знаю».
«І… і мені соромно». — «За зраду чи за те, що вирішив торгуватися дитиною?» Він не відповів.
Оксана підвелася. «Зачекай. Я підпишу угоду».
«Кирило живе з тобою. Я бачуся з ним за графіком. Аліменти оформлюємо офіційно».
«Через Тетяну». — «Добре». — «І більше ніколи не з’ясовуємо стосунків при синові».
«Згоден». Це не примирило їх, але боротьба за дитину закінчилася. За кілька днів основні умови узгодили…
