П’ять років він не міг змиритися зі смертю дружини

На другому курсі подруги додали до університету й тренувань вечірні заняття іноземною мовою. Тричі на тиждень їм доводилося їхати на протилежний кінець великого міста. Такий графік забирав чимало часу, однак обидві займалися старанно, поступово опановуючи граматику, письмове мовлення й живу розмову. Незабаром вони вже могли підтримати бесіду й читати без постійного звертання до словника, а Марина примудрилася перетворити нову навичку ще й на джерело розваги.

Уперше знання знадобилися для зовсім несерйозної мети. На студентському новорічному вечорі відомий ловелас Денис вальяжно наблизився до дівчат, по-хазяйському обійняв обох за талії й із самовпевненою усмішкою запропонував як слід повеселитися на танцполі.

Подруги перезирнулися й із якнайсерйознішими обличчями заговорили між собою щойно опанованою мовою. Денис миттю прибрав руки й відступив, пробурмотівши, що вони могли б одразу попередити. Щойно він зник, дівчата зігнулися від сміху. Таємнича розмова, яка так налякала залицяльника, була завченим діалогом із посібника: один турист питав дорогу до торговельного центру, інший пояснював, де зробити пересадку.

Курси обидві закінчили з відмінними результатами й отримали офіційні сертифікати. Згодом знання мови принесло їм перші власні гроші: дівчат запрошували позаштатними перекладачками на різні міські заходи. Вони допомагали невеликим закордонним делегаціям, які говорили вивченою мовою, супроводжували гостей під час огляду місцевих пам’яток і пояснювали побутові дрібниці. Оксана ретельно готувалася до кожного замовлення, Марина ж легко заводила розмову з незнайомими людьми. Разом вони вдало доповнювали одна одну.

З молодими людьми Марина трималася значно вільніше за скромну Оксану. У клубі, куди вони зазвичай ходили великою студентською компанією, до Оксани нерідко підходили з пропозицією випити коктейль біля бару. На танець вона ще могла погодитися, але від спиртного незмінно відмовлялася з простої причини: їй було несмачно. Більшість випадкових залицяльників чомусь сприймали чесну відповідь як особисту образу й удруге вже не підходили.

Марина, навпаки, могла пригубити легкий напій із красивого келиха, уважно слухаючи історії нового знайомого. Якщо той починав відверто вихвалятися чи верзти нісенітниці, вона вставала й оксамитовим голосом повідомляла, що їй стало нестерпно нудно. Потім знаходила Оксану й у фарбах переповідала чергову інтелектуальну бесіду. Спочатку подруга всерйоз тривожилася: що станеться, якщо відкинутий хлопець відповість на таку прямоту агресією?

У відповідь Марина обіцяла застосувати найкращий фехтувальний випад, зажадати в Оксани гарду й наступного разу взагалі з’явитися на вечірку в захисній масці. Це звучало смішно, але одного разу спортивна термінологія справді їх виручила. Повертаючись пізно з кіно, подруги побачили в темній арці галасливу компанію підлітків. Марина не сповільнила кроку й владно наказала Оксані негайно дістати з сумки ефес із гардою.

Жодної зброї в них, звісно, не було. Однак незнайомі слова подіяли краще за пряму погрозу, і галаслива компанія швидко звільнила прохід. Підлітки явно не тямилися на фехтувальній термінології й не знали, що гарда слугує лише для захисту кисті, а ефесом називається руків’я клинка. Лише минувши темну арку, Оксана дозволила собі розсміятися. Марина вимовила знайомі їм спортивні терміни так владно, що для непосвячених вони прозвучали як назви небезпечної зброї.

Так само вона вміла одним зауваженням відкрити подрузі очі на речі значно серйозніші. Марина знала Оксаниного батька ще зі шкільних років, бувала в них удома й добре пам’ятала маму. Їй було легше побачити цю родину збоку — з тією самою теплотою, але без звички вважати усталений порядок єдино можливим.

Якось зимового вечора дівчата дочекалися батька з роботи й посадили його за млинці, які спекла Марина. У цій страві вона явно перевершувала господиню. Поки втомлений чоловік із апетитом розправлявся вже з третьою порцією, гостя уважно й задумливо спостерігала за ним. Після вечері батько подякував дівчатам і пішов відпочити, а вони ще близько години обговорювали університетські новини. Коли настав час розходитися, він, як завжди, зібрався провести затриману гостю до дверей її квартири. Перед виходом Марина відвела Оксану вбік.

Вона говорила без звичного блазнювання. Батько Оксани ще молодий, цікавий і зовсім не зобов’язаний залишатися сам до кінця життя. Чи не думала донька, що йому може захотітися знову покохати, одружитися або хоча б зустріти близьку людину? Запитання прозвучало так несподівано, що Оксана не знайшлася з відповіддю. Уночі вона довго не могла заснути. Уперше думка про майбутнє батька відокремилася в її свідомості від пам’яті про маму. До того вірність удівця і його самотність здавалися їй одним нероздільним цілим. Тепер довелося допустити, що нова прихильність не обов’язково перекреслить колишню любов і що дбайливо зберігати минуле можна, не відмовляючись від майбутнього.

Минуло майже п’ять років. Батько, як і раніше, любив дружину, і це ніколи не зміниться, але хіба мама хотіла б бачити його самотнім? Звісно, у нього була донька. Однак Оксана вже розуміла різницю між дочірньою близькістю і тим життям, яке доросла людина ділить із рівним собі супутником. Вона знала батькову роботу, друзів, інтереси й звички, але не знала, чого він хоче для себе. Розмова на таку тему здавалася майже вторгненням, і почати її Оксана не наважувалася.

На великій перерві вона визнала Маринину правоту й спитала, що тепер робити. Батько надто скромний, щоб самому заводити нові знайомства, а серед старих друзів усі давно сімейні. Марина спершу єхидно уточнила, чи справді сама Оксана готова впустити до їхнього дому іншу жінку. Побачивши, як подруга розгубилася, одразу пом’якшала й пообіцяла щось придумати. Кілька днів вони перебирали безглузді плани, але доля обійшлася без їхньої допомоги…