П’ятирічний спадкоємець мільярдера щоразу лякався, коли з’являлася бабуся, і лікар вирішив з’ясувати причину

Додому Максим не поїхав. На документах про опіку стояла нотаріальна печатка, і він розшукав людину, яка засвідчувала папери. Грошей на щедру винагороду в лікаря не було, зате вистачало впертості, щоб домогтися короткої зустрічі.

Літній нотаріус із тремтячими руками спершу відмовився обговорювати клієнтку. Лише коли Максим згадав можливу ексгумацію й офіційне розслідування, старий зняв окуляри, промокнув хустинкою лоба й попередив, що під протокол не повторить жодного слова.

Справжню власницю статку він знав близько тридцяти років. Вона завжди писала й підписувала документи лівою рукою. Жінка, яка з’явилася рік тому оформлювати опіку, тримала ручку в правій. Тоді нотаріус пояснив це віком, хворими суглобами або випадковою травмою, але після слів лікаря колишнє виправдання перестало здаватися переконливим.

У господині була сестра-близнючка, з якою вони не підтримували стосунків близько сорока років. Одна вдало вийшла заміж і розбагатіла, про долю другої давно не було надійних відомостей: подейкували то про життя за кордоном, то про ув’язнення, але ніхто нічого не підтверджував. Зовнішня схожість могла допомогти сестрі обдурити людей, які бачили справжню жінку лише зрідка.

Нотаріус склав долоні на столі, намагаючись угамувати тремтіння. Якщо підозри правильні, у лікарняній палаті перебуває не бабуся Назара. Її сестра могла позбутися справжньої родички, зайняти її місце, а потім почати повільно позбуватися дитини — останнього спадкоємця й єдиної людини, здатної відчути підміну.

Провівши Максима, старий попросив ні на кого не посилатися в цій розмові. У нього були онуки, він боявся за них і хотів лишитися людиною, яка нічого не знає. Двері за лікарем нотаріус замкнув на два оберти. Клацання замка пролунали як визнання того, наскільки небезпечною була таємниця, що відкрилася.

Дорогою назад Максим знову й знову прокручував слова нотаріуса. Тепер ставало зрозуміло, чому Назар упізнавав підміну там, де дорослі довіряли фотографіям і печаткам. Для сторонніх сестер могли здаватися однаковими, але дитина пам’ятала запах, голос, дотики й той особливий погляд, який неможливо перенести з одного обличчя на інше…