Ворон наблизився до малюка так обережно, що довколишні не одразу зрозуміли її наміри..

Будинок за містом, де ріс маленький Тимко, рідко знав справжню тишу. У ньому то дзенькала посудина, то грюкали двері, то у дворі стукотів інструмент. Ранок ішов своїм звичним ладом, аж поки батько хлопчика, який працював біля двору, не помітив у траві темний, ледь живий рух.

Спершу він вирішив, що вітер перевернув сухий листок або з-під стебел викотилася грудкувата земля. Та ворушіння повторилося — слабке, нерівне, надто справжнє. Чоловік відклав інструмент, підійшов ближче, розсунув траву й побачив крихітне вороненя.

Пташеня сиділо на землі. Воно не відбігало, не намагалося сховатися, не розкривало крил у переляку. Лише переступало тоненькими лапками, ніби земля під ним була непосильно важкою, а будь-який рух забирав останні сили. У цій безпорадній нерухомості було щось таке, від чого одразу стискалося серце.

Пір’ячко в малюка стирчало нерівно, місцями було збите, голова здавалася надто великою для слабкого тільця, а в темних очах стояла втомлена настороженість. Чоловік повільно присів поруч, намагаючись не нависати над ним. Вороненя повернуло голову, прочинило дзьоб, та замість крику вирвався майже нечутний хрип. Цей німий поклик прозвучав сильніше за будь-який писк. Стало ясно: просто випростатися й піти вже не вийде.

Першою думкою було повернути малюка туди, звідки він випав. Батько Тимка довго ходив уздовж паркану, оглядав дерева, кущі, край даху, гілля над ділянкою. Він сподівався помітити гніздо або почути тривожних дорослих птахів, що кружляли б поруч. Та двір лишався спокійним, майже байдужим до маленької біди біля самої землі.

Він покликав дружину. Вона вийшла на ґанок, зупинилася, щойно збагнула, що лежить у траві. Тимко одразу потягнувся ближче, але мати притримала його долонею за плече. Хлопчик не став вириватися. Він завмер поруч і дивився на чорне пташеня так серйозно, ніби перед ним була не забавка, а чиєсь крихке життя.

Дорослі не хотіли діяти самими емоціями. Вони розуміли: дикий птах — не домашній звірятко, якого можна просто підібрати й лікувати доброю волею. Помилка могла зашкодити. Тож вони зв’язалися зі спеціалістами й докладно описали все: де знайшли пташеня, як воно стоїть, чи рухає крилами, чи намагається злетіти, чи видно поблизу гніздо.

Відповідь виявилася сухішою, ніж очікувалося. Їм пояснили, що втручання не завжди правильне, що в природи є власний порядок і людина не щоразу має його порушувати. По суті, родині порадили залишити вороненя на місці. Після розмови у дворі зависла така тиша, ніби всі звичні звуки відступили. Чоловік дивився на маленьке темне тільце в траві й розумів: якщо вони підуть, пташеня, найімовірніше, не переживе цього дня. Дружина мовчала, але з обличчя було видно, що думає про те саме. Тимко міцно стискав іграшкову машинку й не відводив очей від знахідки, а між ними вже визрівало рішення, яке ніхто не вимовляв уголос…