Реакція залу, коли я попросила відкрити мій подарунок після витівки свекрухи

Вона опустила очі.

— Ні. Заходь.

У вітальні був безлад. Речі Кирила валялися на дивані, на столику стояли порожні пляшки, у попільничці лежали недопалки.

— Що тут сталося?

— Кирило вчора друзів запрошував. Я ще не встигла прибрати.

— А він сам не може?

Лада промовчала й почала збирати пляшки.

— Де він?

— У батьків. Сказав, йому треба подумати про наше майбутнє.

Я сіла поруч.

— Про що саме?

Лада розплакалася.

— Він каже, що не може жити в цьому будинку. Що йому соромно. Що його друзі сміються: мовляв, він оселився в будинку, який купила теща.

— Це його проблема.

— Але він мій чоловік. Я повинна думати про його почуття.

— А він думає про твої?

Вона не відповіла.

У цей момент двері відчинилися, і в будинок увійшла Вероніка.

Без дзвінка. Без стуку. Як господиня.

Лада поспішно пояснила:

— У Кирила є ключ. Він дав мамі.

Вероніка ковзнула по мені холодним поглядом.

— Марино. Яка несподіванка.

— Навідую доньку.

— А ви завжди з’являєтеся без попередження?

— У будинку моєї доньки — так, коли хвилююся за неї.

Вероніка пройшла на кухню й почала відчиняти шафи.

— Ладо, я ж казала купити нові каструлі. Ці нікуди не годяться. І пил на полицях. І підлога брудна. У нашій родині жінки стежать за порядком.

Я підвелася.

— Може, дати молодим самим розібратися?

Вона повернулася до мене з усмішкою, в якій не було нічого доброго.

— Може, ви перестанете втручатися? Лада тепер заміжня. Ми її сім’я. Ми навчимо її правильних речей.

— Принижувати на весіллі ви її вже почали вчити.

Обличчя Вероніки спотворилося.

— Ідіть.

— Це будинок моєї доньки. Я піду, коли вона попросить.

Лада стояла між нами, бліда й заплакана.

— Будь ласка, не сваріться. Мамо, може, справді приїдеш пізніше? Мені треба обговорити з Веронікою меню на тиждень.

Я побачила в її очах не прохання, а страх. Вона боялася нового скандалу.

— Добре, — сказала я. — Але ввечері зателефонуй.

Вона кивнула.

Я пішла, стискаючи кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні.

Минуло ще кілька тижнів. Лада відповідала на повідомлення коротко, на дзвінки — лише коли Кирила не було поруч.

Одного разу вона приїхала до мене сама.

Сіла на кухні, обхопила чашку з чаєм обома руками.

— Мамо, Кирило заборонив мені бачитися з Інгою.

— Чому?

— Каже, вона розлучена й погано впливає на мене. Що вчить мене не поважати чоловіка. Він прочитав мої повідомлення з нею. Сказав, якщо мені нічого приховувати, я не повинна заперечувати.

— Він читає твій телефон?