Він не помітив підміни: як сестра-близнючка провчила чоловіка, який кривдив її сестру

— Впевнена. Це серйозно, Аліно. Це може посадити його надовго.

— Тоді… Тоді тобі треба їхати. Сьогодні. Зараз.

— Я знаю. Але він щось підозрює. Вчора казав, що я інша.

— Що? — У голосі сестри паніка. — Машо, якщо він зрозуміє?..

— Не зрозуміє. Я обережно. Поїду ввечері, скажу, що до подруги.

— У мене немає подруг.

— Тобто?

— Він думає, що немає. Всі мої подруги — дружини його друзів. Вони йому доповідають.

Я вилаялася про себе. Ще один прокол. Скільки їх ще буде?

— Тоді скажу, що до тебе. До сестри.

— Він не відпустить. Після того, що було. Він буде стежити.

Вона мала рацію. Я відчувала це — невидимі стіни навколо, пастку, яка зачиняється все тугіше.

— Значить, поїду без дозволу. Вночі, коли він засне.

— Машо…

— Все буде добре, — сказала я, вже не вірячи власним словам. — Протримаюся ще один день.

День тягнувся нескінченно. Я готувала обід, накривала на стіл, чекала на Ігоря. Він приїхав злий: щось сталося на роботі, він кричав по телефону, жбурляв речі. Обід пройшов у важкому мовчанні. Після обіду він закрився в кабінеті. Я чула його голос крізь двері — він з кимось лаявся, здається, з тим самим Віктором Калашниковим.

— Ти що, ідіот? — волав він. — Яка перевірка? Ти ж казав, все схоплено!

Перевірка. Податкова перевірка. Ось що його так напружувало останні тижні.

Я піднялася в спальню, почала збирати речі. Трохи — тільки найнеобхідніше. Документи, телефон, трохи грошей з тумбочки Аліни.

— Аліно Ігорівно?

Я здригнулася. Тетяна стояла в дверях, дивилася на сумку в моїх руках.

— Ви кудись збираєтеся?

— Ні, я… Просто розбираю речі.

Вона кивнула. Але не пішла.

— Аліно Ігорівно, — сказала вона тихо, — можна вас на хвилинку?

Я насторожилася. Що їй потрібно?

— Звісно.

Тетяна увійшла в кімнату, прикрила двері. Обличчя її було напруженим.

— Я знаю, — сказала вона.

У мене похололо всередині.

— Що знаєте?

— Знаю, що ви не Аліна Ігорівна.

Світ похитнувся. Я вхопилася за спинку крісла, щоб не впасти.

— Що? Про що ви?

Тетяна підійшла ближче. В її очах не було ворожості — скоріше, втома і щось схоже на співчуття.

— Я працюю в цьому будинку шість років, — сказала вона неголосно. — Щодня бачу Аліну Ігорівну. Знаю, як вона ходить, як говорить, як дивиться. Ви схожі, дуже схожі. Але ви — не вона.

Я мовчала. Не було сенсу заперечувати.

— Ви її сестра, — продовжувала Тетяна. — Близнючка. Я бачила фотографії.

— І що тепер? — мій голос звучав глухо. — Розповісте йому?

Тетяна довго не відповідала. Потім похитала головою.

— Ні.

— Чому?

Вона відвела погляд. Помовчала, збираючись з думками.

— Тому що я бачу, що він з нею робить. Шість років бачу. Синці, сльози, страх в очах. І мовчу, тому що він мені платить. Тому що мені потрібна ця робота. У мене донька інвалід, онуки… — голос здригнувся. — Я мовчу, і кожен день ненавиджу себе за це.

Я дивилася на неї і бачила не ворога. Бачила жінку, загнану в кут обставинами. Таку ж заручницю, як моя сестра.

— Допоможіть мені, — сказала я. — Допоможіть мені вибратися звідси.

— Як?

— Не знаю. Але ви знаєте цей будинок краще за мене. Знаєте його звички.

Тетяна задумалася. Потім сказала:

— Сьогодні ввечері у нього зустріч. Віктор Петрович приїде, вони будуть у кабінеті до ночі. П’ють, волають один на одного. Коли він такий, йому не до дружини.

— Я зможу піти?

— Зможете. Але… — вона запнулася. — Камери. По всьому периметру. Він побачить, що ви вийшли.

Камери. Я забула про камери.

— Можна їх відключити?

— Ні. Вони пишуть на сервер, до якого тільки у нього доступ.

Я закусила губу. Думай, Машо. Думай.

— А якщо?.. — ідея прийшла раптово. — Якщо я піду через задню частину ділянки? Там же паркан, а за ним ліс.

— Там датчики руху. І собаки сусідів.

Кожен вихід заблокований. Кожна лазівка закрита. Ігор побудував ідеальну в’язницю.

— Почекайте, — Тетяна насупилася. — Є один спосіб. Але він… небезпечний.

— Кажіть.

— Підвал. Там старі двері, ще від колишніх господарів. Ігор Сергійович про них забув або думає, що вони заварені. Але я знаю, що ні. Можна вийти на сусідню ділянку, там зараз ніхто не живе.

Підвал. Старі двері.

— Покажете?