Самотня акушерка пустила переночувати матір із дитиною. Сюрприз, який чекав

Вона навіть не уявляла, що її фантазія здатна видавати такі сюжети. Вона розуміла, що закохалася.

А ще вона розуміла, що готова ризикнути репутацією, аби бути поруч із ним. Бачити його щодня, торкатися його обличчя, гладити його спину, відчувати, як він тримає її за руку. До того ж вона міркувала, що він, найімовірніше, нещасний.

З такою дружиною хіба можна бути щасливим? Вона напевно поводиться з ним так само, як і з медперсоналом. У її уяві вимальовувалася ціла історія їхнього життя.

Він живе з Євгенією тільки заради дитини, кохання давно минуло, але він не може розлучитися з нею. Терпить вибрики дружини й страждає, безкінечно страждає. І ось цей Влад зустрічає її, Аллу, і закохується.

Не в силах упоратися зі своїми почуттями, надсилає їй записку. І вона переконує його, що життя дається один раз, що, переставши бути чоловіком Євгенії, він не перестане бути батьком свого сина. Він розлучається, і…

І Алла не знала, що буде далі. Її фантазії закінчувалися на моменті їхнього весілля. Скромного, тільки для них двох.

А що буде потім, неважливо. Головне, що вони будуть разом. А всі проблеми вони вже якось вирішать.

Вона зателефонувала йому. І Влад одразу впізнав її. — Аллочко, пробачте мені мою витівку, я розумію, наскільки дивно це виглядає збоку, але я просто не міг вчинити інакше.

— Влад, я розумію вас. Алла зам’ялася. — Ви щось хотіли?

— Так, — він перейшов на шепіт. — Може, зустрінемося? Просто трохи поспілкуємося й дізнаємося одне одного краще.

До зустрічі Алла готувалася ретельно. Вона знала, що гарна собою, і вміла це підкреслити. Тоді в неї були довжелезні золотаві коси.

Вона розпустила їх і трохи підкрутила. Із дзеркала на неї дивилася справжня русалка. Трішки косметики, довга, майже до підлоги сукня, в якій вона колись ходила на випускний.

Алла здавалася собі справжньою принцесою. І була впевнена: побачивши, яка вона гарна, Влад зрозуміє, що настав момент змінити своє життя. Кинути товсту, злу дружину й почати будувати майбутнє з нею, Аллою.

Вони зустрілися в центрі міста. Чоловік був приголомшений її зовнішнім виглядом. — Ви в білому халаті були прекрасні, а зараз… Просто королева. Поверніться, хочу побачити вас з усіх боків.

Алла слухняно покружляла, витончено піднявши поділ сукні. В очах Влада читалося щире захоплення. І Алла впевнилася, що все робить правильно.

Вони гуляли до вечора. Дівчина не наважувалася спитати, чи знає про їхнє побачення Євгенія, а вона вірила, що це саме побачення. Та й чи треба?

Він явно був зачарований нею, його очі горіли дивним вогнем, якого Алла не бачила раніше в очах хлопців, що закохувалися в неї. А коли він брав її за руку, її ніби пронизувала блискавка. Навіщо говорити про щось, коли й так усе було зрозуміло?

Вони домовилися про наступну зустріч. За нею послідувала ще одна. Влад здавався їй ідеальним чоловіком, він дарував їй величезні букети троянд, водив у дорогі ресторани й кафе.

А на третьому побаченні підніс скромну каблучку зі смарагдом. — Може, я й кваплю події, — промовив він, простягаючи їй коробочку з червоного оксамиту. — Але… побачив її й згадав про твої очі.

А потім вони поїхали за місто до його друга, який люб’язно надав Владу ключі. Тоді-то все й сталося. Уночі вони пішли купатися на річку.

Алла забула купальник. Влад сказав, що вона може обійтися без нього, і Алла скинула сарафан просто на пісок. Він дивився на неї, не відриваючись, ніби перед ним була не звичайна дівчина, а німфа чи богиня.

Потім вони повернулися до будинку, і Влад тихо сказав. — Я хочу, щоб ця ніч стала особливою. Ти згодна?

Вона кивнула. — Згодна. Я давно цього хочу.

Тієї ночі вона вперше наважилася заговорити про його дружину. Влад насупився. — Аллочко, це важко пояснити.

— Спробуй, я зрозумію, — попросила вона, уткнувшись носом у його плече. Він розповів їй, що давно не любить Євгенію. — Живу з нею з жалю.

Розумієш, колись ми кохали одне одного. Вона була іншою: молодшою, вродливішою, обожнювала життя. Цікава така була, все хотіла спробувати.

Мені це в ній сподобалося. А тепер… Тепер не знаю, що з нею.

Тільки й чути, що лайка. Усім незадоволена. Серце Алли кольнула ревність.

Отже, він любив її колись. — А чому не розлучитеся? І дитину завели? — спитала вона.

Влад скривив ніс. — Не можу я з нею розлучитися. У неї щось із психікою, я ж їй пропонував багато разів, а вона тільки чує про розлучення — і в сльози.

Погрожує, що щось із собою зробить. Вона вже намагалася. Але не говоритиму про це, пробач.

Боюся я від неї йти, не хочу, щоб її смерть була на моїй совісті. — А дитина випадково вийшла? Чи ні?

— Вона казала, що таблетки п’є. Напевно, не пила. Сказала вже на четвертому місяці. І що мені лишалося робити?

— Бідолашний, — прошепотіла Алла, міцніше обіймаючи Влада. — Виходить, ти в пастці. — Виходить, що так.

Він поцілував її в маківку, і вона заплющила очі від задоволення. — Почувався я саме так, поки ти не з’явилася. Ти як ковток свіжого повітря.

Я навіть не думав, що в мене залишилися сили відчувати те, що я відчуваю зараз до тебе. Вони зустрічалися майже щотижня. У недорогих готелях, на квартирах друзів Влада, у готелях.

Алла була щаслива. Навіть на роботі їй казали, що вона ніби розквітла, покращала ще більше. Вона й сама це бачила.

Очі сяяли, з губ не сходила усмішка, вона навіть трохи схудла, що, втім, її лише прикрасило. Вона чекала. Чекала, коли Влад оголосить про своє рішення розлучитися з Євгенією.

Вона не сумнівалася, що він цього хоче, адже він її так кохає. Він дивиться на неї такими очима. Так чоловік дивиться тільки на одну жінку у своєму житті.

Вона не уявляла, що колись Влад так само дивився на Євгенію. Ні, просто неможливо навіть подумати про таке. Вона його не квапила, вважала, що треба дати йому час.

А в тому, що він наважиться зробити крок назустріч їй і своєму щастю, Алла не сумнівалася. Усе закінчилося, коли до неї додому прийшла Євгенія. Просто так, без попередження.

Алла того дня відпочивала після доби й дрімала у своїй кімнаті на дивані. Двері відчинила її мама. — Доню, тебе там якась жінка просить.

Каже, це терміново. Алла насилу розплющила повіки й потягнулася. Кому вона могла знадобитися?

Може, щось по роботі? Вона накинула легкий халат і вийшла в передпокій. Євгенія дивилася на неї з легкою насмішкою, зверхньо, навіть не приховуючи усмішки.

— Аллочко, — тоненьким голосом промовила вона, — давай вийдемо й поговоримо. Не заперечуєш? У Алли підкосилися ноги.

Їй здалося, що вона ось-ось може впасти. Просто зробить крок, і коліна підігнуться, як у маріонетки з обрізаними мотузочками. Але вона знайшла в собі сили кивнути.

— Ходімо, ходімо. Я багато часу не займу. Вони вийшли з квартири й спустилися на один сходовий проліт.

Євгенія дістала з сумки дорогі тонкі сигарети з темно-коричневим фільтром і закурила. Потім простягнула пачку Аллі. — Будеш?