Самотня акушерка пустила переночувати матір із дитиною. Сюрприз, який чекав

Хоча… Судячи з усього, у дівчинки величезні проблеми. Може, приховувала, що вагітна, від рідних і близьких.

Дивовижна річ. Алла знала історії, коли жінки ховали живіт майже до самих пологів, адже ніхто не підозрював, що вони чекають дитину. Вільний одяг, відмовки про випадково набрану вагу, навіть утягувальна білизна.

Може, і Ліда теж не хотіла, щоб хтось знав про вагітність. Напевно, так і є. Хронічних захворювань немає, абсолютно здорова.

І, судячи з усього, дитина теж здорова. Невже вона від неї відмовиться? Алла похитала головою.

Бідний малюк. Йому загрожує дитинство в притулку. Бідна Ліда.

Чомусь ця дівчина не викликала в неї негативних почуттів, а радше жалість. Алла відчувала, що за бажанням Ліди відмовитися від дитини криється якась трагічна історія. — Алло Геннадіївно, а катетер новенькій поставити? — до поста підійшла заспана Світла.

— Там венки хороші, я подивилася. — Постав, — кивнула Алла. — Якщо щось не так, клич мене і… Світланко, одне прохання.

— Так. Світла схилилася над столом. — Ти вже поговори з нею.

Ти молода. Може, вона тобі щось розкаже. Просто… Жах!

І без того великі очі Світли округлилися. — Відмовитися? Та як же так…

Алла слабо всміхнулася. Все-таки Світла буде хорошою медсестрою, коли набереться досвіду. Так, з уміннями й навичками поки що безлад, але видно, що пацієнткам співчуває щиро, жаліє їх.

А це для медика часом навіть важливіше, ніж здатність влучити у вену з першого разу. Це прийде. А от здатність співпереживати — вона або є, або її немає.

— Просто заведи розмову. Може, дізнаєшся, що сталося, — зітхнула Алла. — Я все-таки старша, може, вона мені боїться щось розповідати?

Світла кивнула. — Спробую. Шкода якось її.

Це ж, мабуть, з глузду з’їхати можна. Від своєї дитини відмовитися… Дівчина вирушила до пацієнтки, залишивши Аллу на самоті.

Та зняла окуляри й акуратно поклала їх на стіл. Так, немає нічого гіршого, ніж не знати, що з твоєю дитиною. Де він, що з ним? Чи живий він?

Володька. — Володько, як же так вийшло? — Алла прикрила очі.

— Як же хочеться спати. Може, вдасться подрімати хоча б кілька годинок? Перед внутрішнім зором з’явилося обличчя Володьки.

Таким вона його пам’ятала. Таким він був майже чотири роки тому. Високий, смаглявий, з болотяно-зеленими очима й гострим носом.

Син завжди нагадував Аллі сокола. Вона так і називала його в дитинстві. Соколятко моє.

Завжди був якимось незграбним, норовистим, упертим. Важко з ним було. Напевно, у батька вдався, не інакше.

У Алли ж характер був зовсім інший. Вона завжди вважала, що краще зайвий раз промовчати, щоб уникнути конфлікту. А от Володька був не такий.

Що на умі, те й на язиці. А позицію матері називав лицемірною. Мовляв, простіше було б, якби всі говорили, що думають.

Нікому не довелося б гадати, що там у співрозмовника на душі насправді. Може, й був у його словах певний резон. Алла відкинулася на спинку стільця.

Чомусь завжди, коли вона думала про сина, у неї починало нити десь за грудиною. Напевно, мають рацію ті, хто каже: мати й дитина навіки пов’язані незримою ниткою. І нитка йде просто із серця.

Потягнеш за неї — і одразу боляче. Тільки от боляче було лише їй одній, а Володьці хоч би що. Вона народила його, коли їй виповнилося двадцять чотири.

Стільки ж, скільки зараз Ліді, яка мучиться в пологовій залі. Алла встигла закінчити коледж і вже два роки працювала за фахом. Звісно, поки їй не довіряли нічого серйозного, важкі й складні пологи приймали досвідченіші акушерки.

Але Алла палала бажанням навчитися в них усього, перейняти їхній досвід, стати такою ж. Сильною, розумною, упевненою і такою, що заражає жінку своєю впевненістю в тому, що все буде добре. Алла жила роботою.

Мама з неї посміювалася, казала, що Алла з таким настроєм ризикує назавжди залишитися самотньою. — Доню, ти на добу йшла, а не було тебе майже сорок годин, — казала вона. — Ну як же так?

— Мамо, та там цікавий випадок був, а потім Віктор Павлович запропонував на кесаревому розтині йому допомогти, — захлинаючись, розповідала Алла. — Потім трійню привезли. Але я поспала.

— Правда? — Все з тобою зрозуміло, — сміялася мама. — Та що ж тебе лаяти, сама така ж точно була, як і ти.

Із пологового виходила тільки, щоб помитися й прибрати у себе в квартирі. — Між чергуваннями не жила, — зітхала Алла. Алла була щаслива в той період свого життя.

Вона відчувала, що перебуває на своєму місці. Все їй тут подобалося. Чистота пологових залів, білосніжні халати лікарів, навіть трубочку, за допомогою якої вона слухала серцебиття плода, вона теж обожнювала.

Хіба не диво, що вона може почути, як б’ється сердечко ще не народженого малюка. А потім усміхнутися схвильованій породіллі й сказати, що все добре, що дитина почувається чудово й ось-ось з’явиться на світ. А потім у її житті з’явився Влад.

Господи, яка ж вона була дурна. Так влипнути. І ж нічого не розуміла.

Сама, як метелик, летіла на заборонений вогонь. Наче забувши, що полум’я може принести не лише тепло й світло, а й нестерпний біль. Влад був чоловіком жінки, яка народжувала в п’ятнадцятому пологовому будинку, де тоді працювала Алла.

Вона познайомилася з ним, коли він прийшов провідати свою дружину. Він сам підійшов до неї й почав розмову. Спершу розпитував Аллу, як справи в його дружини, у новонародженого сина.

А потім зробив комплімент, мовляв, така молоденька, а вже на такій серйозній роботі. І Алла дивилася на нього в усі очі, забуваючи дихати. Адже такого красивого чоловіка вона ще не бачила.

Хіба буває, щоб такі просто отак ходили вулицями? Такі мають зніматися в кіно чи в рекламі: високі, на голову вищі за Аллу, з незвичайними очима, чорними як смола, з тонкими аристократичними рисами обличчя. Алла дивилася на нього й безглуздо кивала головою.

Після тієї розмови вона довго не могла отямитися. Боже, який же він красивий, з глузду з’їхати. Дивним їй здавалося, що дружину він обрав непоказну.

Вона була на 10 років старша за Влада, їй уже виповнилося 40, народила першу дитину, сина. Народжувала важко, з розривами, мучилася більше доби. Як же її звали?

Здається, Євгенія. Вона не розуміла, що їх пов’язує. Євгенію важко було назвати простою в спілкуванні жінкою.

Вона була всім незадоволена, доводила до сліз санітарок і медсестер і вимагала до себе особливого ставлення. Алла навіть поскаржилася на неї старшій медсестрі. — Дівчата через неї плачуть.

— Сьогодні кричала на Дашку, що вона їй кров погано взяла, синець залишився. Дзвонила при ній кудись, погрожувала, що її звільнять, — говорила обурена Алла. — А вчора й на мене наїхала.

Не сподобалося, що я надто молода, ви уявляєте? Що вона платила гроші, щоб із нею працювали професіонали, і мене соплячкою назвала? Старша медсестра зітхнула.

— Молода ти ще, досвіду немає. Ти таких ще багато побачиш. Євгенія Петрівна Єгорова в нас бізнеследі, народжує платно.

Тільки гроші повз касу. Жінка понизила голос. — Такі часто так себе поводять.

Хочуть, щоб усе довкола них крутилося і щоб усі навколо них ходили навшпиньки. Заплатила вона добре, тільки гроші ж не нам, а віддуватися з нею саме нам. Тож ти обережніше: кивай, погоджуйся, вибачайся й очі в підлогу.

Алла обурилася. — Та як же так? Вона поводиться огидно, а нам це терпіти?

— Так, терпіти. — насупилася старша медсестра. — У цієї Єгорової зв’язки такі, що тобі й не снилося.

Якщо щось не так, потім про наш пологовий у всіх газетах писатимуть. Що ми тут породіль у живіт ногами б’ємо, а по палатах таргани бігають розміром із кішку. Тож мовчи й не висовуйся, Аллочко.

Алла взяла пораду до уваги. Як би неприємно не було спілкуватися з цією Євгенією, вона знала, що рано чи пізно та поїде з пологового. На жаль, у жінки після пологів виникли якісь ускладнення, і вона затрималася на кілька тижнів.

Влад при цьому часто навідував її, не забуваючи перекинутися парою слів і з Аллою. Один раз він навіть подарував їй шоколадку. Дорогу.

Дівчина до того не куштувала таких. Вона не розуміла, що пов’язує Влада і Євгенію. Він інтелігентний, ввічливий, красивий і молодий, а вона…

Алла намагалася ніколи не думати погано про пацієнток, але Євгенія… Та як можна було так себе занедбати? Важила вона понад сто кілограмів, це точно, через що здавалася старшою, ніж є.

Обвислі щоки, крихітні очі, волосся неприємного, мишачого відтінку. Та з її грошима можна було стати справжньою цукерочкою. А їй, мабуть, байдуже.

А чоловік же як її любить. І навідує постійно, і дбає, і за руку тримає, слухаючи її нескінченні скарги на безтолкових невміх медпрацівників. І гостинці якісь носить, їжу з ресторанів, екзотичні фрукти, дорогезні цукерки.

У Алли це викликало легку досаду. Чому таким, як Євгенія, дістаються чудові чоловіки? А в хороших і добрих жінок іноді чоловік такий, що без сліз не глянеш.

Або взагалі не навідає жодного разу. Або принесе якийсь дешевий букетик і вважає, що з нього досить. У день виписки Влад підійшов до Алли й простягнув їй коробку цукерок.

— Аллочко, дякую. — Та не я пологи приймала, — почервоніла Алла. — Я просто допомагала.

— Але ви теж брали участь, а отже, я не можу вас не віддячити. Раптом він схилився до неї й прошепотів на вухо. — Тільки цукерки нікому не віддавайте, з’їжте їх самі.

Від його шепоту й аромату його парфумів у Алли мурашки побігли по спині. Вона злякалася, що почервоніє, і він вирішить, що вона закохалася в нього, як дівчисько. Але, на щастя, Влад уже попрямував до ординаторської, залишивши її в коридорі, стискаючу коробку цукерок у руках.

Повернувшись додому, вона відкрила цукерки й знайшла там записку, кілька цифр і фразу. Зателефонуйте мені, будь ласка. Спершу вона вирішила, що це лише розіграш.

Але потім наважилася набрати номер. Почувалася вона при цьому дуже дивно. З одного боку, вона знала, що Влад одружений, і в нього нещодавно з’явилася дитина від цієї Євгенії.

З іншого? З іншого, вона не могла перестати думати про нього. І вдень, і вночі.

А які сни їй почали снитися?