Старенька суворо заборонила сусідці копати під яблунею. Сюрприз, який чекав на жінку, коли вона порушила заборону
У холі на мить стало так тихо, що було чути лише гул працюючих ліфтів. Жінка вдивилася в прізвище, написане розмашистим почерком у зошиті, і її обличчя повільно втратило свою професійну незворушність. Вона швидко відвела погляд і потягнулася до трубки внутрішнього телефону.
Марія не стала чекати відповіді. Вона розвернулася й вийшла з будівлі, відчуваючи, як пронизливий вуличний вітер б’є в обличчя після стерильної прохолоди вестибюля. Вона знала, що часу в неї тепер зовсім мало. Система, яку вона потурбувала, була неповороткою, але дуже важкою.
Дорога до північного району зайняла майже годину в деренчливому трамваї. Це була околиця міста, де закінчувався асфальт і починалися нескінченні ряди сірих бетонних парканів та іржавих гаражів. Трамвайні колії тут заросли високою травою, а старі тополі роняли на землю липкі бруньки.
Марія зійшла на кінцевій зупинці. Просто перед нею височів той самий недобуд із полароїдного знімка. Тепер це була похмура, занедбана будівля, обнесена покосеним парканом із колючим дротом. Цегла потемніла від вологи й кіптяви, вікна на нижніх поверхах були забиті нерівними дошками.
Вона пішла вздовж паркану, видивляючись лаз. Підошви зношених туфель хрустіли по битому склу й дрібній цегляній крихті. Навколо стояла гнітюча тиша, яку лише зрідка порушував гавкіт безпритульних собак десь у глибині промзони.
У кінці паркану секція із сітки-рабиці була відігнута. Марія протиснулася всередину, намагаючись не зачепитися одягом за гострі краї металу. Двір занедбаної будови заріс молодим верболозом і кропивою. Посеред майданчика стояв іржавий остов баштового крана, схожий на скелет доісторичної тварини.
Вона підійшла до першого під’їзду. На бетонному козирку ще збереглися залишки напису, зробленого крейдою: «Секція 2, квартири 12-24». Марія дістала блокнот і звірилася зі списком. Родина Ткаченків, що загинула під час пожежі, мала отримати тут квартиру номер тринадцять.
Усередині пахло сирістю, екскрементами й старим попелом. Сходинки сходів були вищерблені, перила давно зрізали на брухт. Марія методично піднімалася на третій поверх, притискаючи сумку до грудей. На потрібному майданчику вона зупинилася перед порожнім дверним прорізом.
Усередині квартири не було нічого, крім голих бетонних стін і куп сміття в кутках. Але на одній зі стін, просто навпроти входу, Марія помітила дивну пляму. Вона підійшла ближче. Під шаром облупленого вапна виднівся рисунок, зроблений вугіллям або чорним маркером.
Це була схема. Точна копія тієї, що була в зеленому зошиті, але з набагато докладнішими деталями. Хтось роками приходив сюди й доповнював це креслення. Поруч зі схемою висіли вирізки з газет, прикріплені до бетону звичайним канцелярським скотчем. Скотч пожовтів і майже перестав тримати папір…
