Старенька суворо заборонила сусідці копати під яблунею. Сюрприз, який чекав на жінку, коли вона порушила заборону

Невелика замітка на третій шпальті. «Пожежа в дерев’яному бараку забрала життя родини Ткаченків. Причини займання встановлює пожежна інспекція». Марія швидко відкрила клейончастий зошит. Ткаченко І.В. значився тринадцятим у надрукованому списку. Навпроти його прізвища стояла розмашиста червона позначка «Закрито».

Вона присунула до себе наступну підшивку. Лютий дев’яносто дев’ятого року. «Нещасний випадок на виробництві. Кранівник зірвався з висоти через обрив троса». Прізвище робітника — Бондар. У зеленому зошиті він ішов під номером двадцять вісім. Позначка — «Закрито». Марія дістала дешеву ручку й почала переписувати дати та імена у свій маленький кишеньковий блокнот.

Методично, сторінка за сторінкою, місяць за місяцем, вона зіставляла сухі газетні рядки із записами в зошиті Ганни Іллівни. Із сорока семи людей у списку двадцять двоє загинули за нез’ясованих обставин, в аваріях або внаслідок нещасних випадків на будівництвах. Решта просто зникли з міських реєстрів, раптово втративши свої квартири в тому самому недобудованому цегляному будинку з полароїдного знімка.

Марія з силою потерла втомлені повіки. Вона закрила важку підшивку за двотисячний рік і зав’язала зав’язки. Під нею на столі лежала сьогоднішня міська газета, забута кимось із ранкових відвідувачів. Марія почала зсувати її на край столу, щоб звільнити місце для наступної архівної папки.

Її погляд намертво зачепився за велику кольорову фотографію на першій шпальті свіжого випуску. Заголовок, набраний жирним шрифтом, свідчив: «Міська рада затвердила план знесення ветхого житла в північному районі». На фото за полірованою трибуною стояв огрядний сивий чоловік у дорогому темному костюмі. Стаття коротко згадувала, що у зв’язку зі знесенням земельний комітет терміново переводить старі архіви до нового сховища — і перша партія документів вирушить сьогодні вночі вантажним потягом зі станції.

Марія повільно дістала полароїдний знімок із зошита. Вона поклала стару вицвілу картку просто на свіжу газету. Обличчя на газетному фото змінилося, обвисло, вкрилося глибокими зморшками, волосся повністю посивіло. Але важкий, чіпкий погляд з-під густих брів залишився точнісінько таким самим. На лівій руці, що важко лежала на трибуні, блищав той самий масивний годинник із характерним квадратним циферблатом. Під статтею стояв чіткий підпис: «Голова земельного комітету Віктор Кравчук».

Марія акуратно склала свої записи. Вона прибрала зелений зошит на саме дно сумки, застібнула блискавку до упору. Стілець пронизливо скрипнув по ветхому лінолеуму, порушивши бібліотечну тишу. Їй треба було потрапити до міської адміністрації.

Будівля міської адміністрації зустріла Марію дзеркальним блиском гранітної підлоги й важким, штучним холодом кондиціонерів. Тут не пахло пилом чи старим папером. У повітрі висів ледь вловимий аромат меленої кави й поліролю для меблів. На вході стояли масивні турнікети, за якими чергували двоє охоронців в ідеально підігнаній чорній формі.

Марія поправила лямку сумки, яка за ранок почала відчутно натирати плече крізь тонку тканину блузки. Вона підійшла до стійки реєстрації, оздобленої світлим деревом. За стійкою сиділа молода жінка з бездоганною укладкою, яка дивилася в монітор із виразом ввічливої відстороненості.

— Мені потрібно потрапити до архіву земельного комітету, — промовила Марія, намагаючись говорити якомога спокійніше. — Питання щодо ділянки в північному районі, забудова кінця дев’яностих.

Секретарка не підвела голови, її пальці й далі швидко стукали по клавіатурі, видаючи сухий, стрекотливий звук.

— Усі архівні витяги замовляються через електронний портал державних послуг. Строк розгляду — п’ятнадцять робочих днів.

— Інформація потрібна для уточнення меж ділянки, яка перейшла у спадок, — Марія поклала долоню на край стійки. — У базі даних стався збій, мені сказали, що оригінали планів зберігаються лише в паперовому вигляді в триста дванадцятому кабінеті.

Секретарка нарешті удостоїла її коротким поглядом. Вона оцінила недорогі туфлі Марії, її просту сумку й відсутність прикрас. В очах дівчини промайнуло щось схоже на втомлену зневагу, яку зазвичай відчувають люди, наділені крихітною, але реальною владою.

— Триста дванадцятий кабінет не веде прийому громадян, — відкарбувала вона. — Очікуйте сповіщення в особистому кабінеті. Наступний.

Марія не відійшла. Вона повільно дістала із сумки зелений зошит і розгорнула його на сторінці з червоними позначками. Вона повернула зошит так, щоб секретарка могла бачити записи й ті самі сині відбитки печаток, які так налякали капітана Савельєва.

— Передайте панові Кравчуку, що я знайшла записи Ганни Коваль, — неголосно сказала Марія. — Скажіть, що я була під старою яблунею. І що я збираюся поїхати в північний район, на місце тринадцятої ділянки.

Пальці секретарки завмерли над клавіатурою…