Свекруха наполегливо вимагала продати мою дошлюбну квартиру. Сюрприз, який чекав на мене під час знайомства із сусідами знизу

— Мама в мене чудова людина, розумниця й красуня, на неї й досі чоловіки задивляються, між іншим. Але вона після смерті тата так ні з ким жодного разу навіть зустрітися не захотіла.

Хоча, знаєш, мабуть, це некрасиво — так говорити про своїх батьків. Але мені чомусь завжди здавалося, що між ними були дуже складні стосунки. Я не знаю, як це пояснити, адже вони ніколи не сварилися, принаймні при мені.

Він безпорадно подивився на Лену. Загалом, не було між ними ніколи справжньої ніжності, наче вони жили й постійно екзаменували одне одного. І все ж лишалися разом.

Мені здається, батько дуже любив маму, а вона залишалася з ним із вдячності, чи що. Хоча, здається, кілька разів намагалася від нього піти, але батько не відпустив. І мама ніколи не була особливо щасливою.

І от, здавалося б, так склалося, що вона лишилася сама, і ось він, шанс пожити інакше. Так ні ж, кілька років живе як черниця. Їздить до батька на кладовище щомісяця, працює у своїй школі з ранку до вечора.

О, до речі, ви ж колеги! А ж вона приголомшлива жінка. Знаєш, вона колись отримала звання кандидата в майстри спорту з альпінізму.

У неї кілька сходжень на гори-п’ятитисячники. Щоправда, потім, коли вона вийшла заміж за батька, він начебто був проти її походів у гори. Ну, зрозуміло ж, хвилювання за неї, справа небезпечна й узагалі не надто жіноча.

Може, через це в них усе й почалося, ну, в стосунках. Нічого собі, оце я розвідвертішався, схаменувся Антон. Просто не знаю, що зі мною.

Я не налякав тебе? — Та що ти, Антоне. Мені цікаво й важливо дізнатися більше про твою сім’ю, і я дуже вдячна тобі за відвертість.

Щоправда, упевненості ти мені зовсім не додав. Радше навпаки, треба ж. Розумниця, красуня, альпіністка.

Ну гаразд, чим чорт не жартує. Колеги, кажеш? Ну-но, що там у нас вирішили на останньому з’їзді міністерства освіти?

Олена жартома насупила брови. Утім, розумувати й поважничати їй не довелося. З першого погляду на струнку моложаву жінку чомусь було ясно, що вона не збирається заявляти права на свого сина до кінця свого життя.

До Олени вона поставилася уважно й доброзичливо. Це було головне, а все інше майбутня наречена й невістка збиралася заслужити згодом. Так, твоя мама чудова людина, поділилася Олена враженнями від першої зустрічі.

Тільки знаєш, ти зовсім на неї не схожий. Ну, є щось спільне, але зовсім трохи. — О, якби ти знала, наскільки я не схожий на батька, — засміявся Антон.

— Ну, так буває, просто я схожий сам на себе. Вони зіграли весілля й в’їхали в одну з кімнат великої квартири, в якій виріс Антон. Катерина Олексіївна сама запропонувала їм цей варіант, причому зробила це напрочуд делікатно й легко.

А за рік на Лену звалився несподіваний спадок у вигляді вельми пристойної й недешевої бабусиної квартири в центрі міста. І нехай вона потребувала серйозного ремонту, зате мала одну перевагу, що переважувала всі недоліки. Вона була окремою.

— Ну й слава Богу, — раділа й сумувала водночас мама. — Бабуся твоя на небесах за тебе порадіє, і ви з Антошкою нарешті заживете нормальною й справжньою сім’єю. А то що ж це, у свекрухи на підселенні?