Свекруха запропонувала харчуватися окремо, а потім здивувалася, чому я не готую для її гостей

На обличчі свекрухи майнуло здивування. Вона явно чекала, що я почну виправдовуватися, сперечатися, благати її не руйнувати сімейний уклад. Але згода виявилася для неї несподіванішою за заперечення. Марина першою отямилася й навіть заплескала в долоні.

— Оце правильно! — сказала вона дзвінко. — Жінка у віці теж має право жити для себе. Мама тепер отримує пристойну пенсію, може купувати що хоче, їсти що хоче. І нічого їй озиратися на настрій невістки.

Назар підтримав, не підводячись із крісла:

— Галино Степанівно, ви сучасно мислите. Захочете відпочити — поїдете відпочивати, захочете в хороший пансіонат — виберете пансіонат. Не все ж до каструль себе прив’язувати.

Від слова «пансіонат» у мене всередині щось тихо смикнулося. Я згадала складену в шухляді столу рекламну брошуру дорогого заміського пансіонату для літніх людей. Знайшла її випадково тижні два тому, коли шукала гарантійний талон. На листку було обведено червоною ручкою вартість — понад сто двадцять тисяч на місяць. Тоді я вирішила, що свекруха просто розглядала гарну рекламу від нудьги. Але тепер у пам’яті спливли й інші дрібниці: як вона раптом почала питати, скільки в нас іде на ліки, як уважно слухала розмови про платежі, як дратувалася, коли я нагадувала про сімейний бюджет. Усі ці розрізнені деталі несподівано склалися в один неприємний візерунок. Тепер ця думка вже не здавалася такою безневинною…