Різне

Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

aistorium · Читать на русском:

Степан узяв акт.

— Підпис технічного директора відсканований. Оригіналу немає.

Оксана назвала суму. Це були вже не небезпечні умови майбутнього договору. Гроші пішли кілька місяців тому.

— Хто погодив платіж?

— Роман. За внутрішнім лімітом мав право.

— Хто приніс документи?

Гончар перегорнула журнал.

— Одержувачка пакета — Дарина Романівна Зайцева.

Світлана підвела голову.

— Секретарка Романа?

— Так. Вона зареєструвала комплект і передала до бухгалтерії.

Саме по собі це нічого не доводило. І все ж прізвище Дарини опинилося поруч із «Гранітом». Після обіду Світлана побачила дівчину біля копіювального апарата.

— Дарино, зайдіть до мене.

У кабінеті секретарка сіла на стілець.

— Ви оформлювали документи щодо «Граніту»?

— Я оформлюю все, що передає Роман Геннадійович.

— Пам’ятаєте акт щодо дороги біля південного селища?

— Ні. У нас багато паперів.

— Ви його реєстрували. Хто приніс оригінали?

Дарина помітно занервувала.

— Мабуть, кур’єр.

— У журналі зазначено, що пакет отримали особисто ви.

— Отже, отримала.

— Від кого?

— Це було кілька місяців тому.

— Спробуйте пригадати.

Дівчина опустила погляд.

— Здається, Роман Геннадійович сам дав теку.

— Гаразд, можете йти. І нашої розмови поки що з ним не обговорюйте.

— Звісно.

Через 15 хвилин чоловік з’явився у Світлани.

— Навіщо ти допитуєш мою секретарку?

Вона повільно поклала телефон на стіл.

— Швидко вона тобі розповіла.

Він урвався на пів слові.

— Дарина злякалася. Ти викликаєш співробітників і ставиш дивні запитання.

— Я попросила її нічого тобі не казати.

— Їй не можна повідомити начальнику, що генеральна директорка влаштувала перевірку?

— Отже, все-таки повідомила.

— Світлано, припини гратися в детектива.

— Я перевіряю платіж за роботу, яку нам, схоже, не виконували.

Роман змінився на обличчі.

— Який платіж?

Вона назвала об’єкт.

— Там була додаткова техніка.

— Начальник майданчика цього не підтверджує.

— Він половини не пам’ятає.

— Оригінал акта є?

— Має бути.

— Його немає.

Чоловік відвернувся.

— Розберуся.

— Не треба. Уже розбираються інші.

— Ти мені не довіряєш.

— Зараз я довіряю документам.

Він пішов, грюкнувши дверима. О сьомій вечора Степан з’явився з новою інформацією.

— Знайшов Ткача. Він навчався з Романом в одному інституті. Один курс, одна спеціальність.

— Ти впевнений?

— Так. В архіві випускників є список. Роман ніколи про нього не розповідав.

Степан поклав перед нею стару комерційну пропозицію.

— Є ще дещо. Сім років тому Ткач уже намагався зайти до нас як підрядник.

— Хто відмовив?

— Ваш батько. Унизу стояла резолюція Петра Семеновича: «Не співпрацювати. Пропозицію відхилити». Причини в теці немає.

Двері прочинилися. На порозі з’явилася Дарина.

— Перепрошую. Роман Геннадійович уже пішов?

— Не знаю.

Секретарка зблідла.

— Він просив мене дочекатися.

— Зателефонуйте йому.

— Телефон вимкнений.

Дарина зробила крок назад, і з її теки вислизнув білий конверт. Він упав біля столу Степана. Дівчина миттю нахилилася, але Світлана вже побачила напис на лицьовому боці: «Дарині, на квартиру». Почерк Романа вона впізнала відразу.

— Що це?

— Нічого. Особисте.

Дарина притиснула конверт до грудей.

— Звідки він у вас?

— Роман Геннадійович дав.

— Коли?

— Сьогодні.

— Відкрийте.

— Перепрошую, але це особисте.

— Гаразд. Не відкривайте. Завтра служба безпеки перевірить камери й документи щодо операцій, які проходили через комерційний відділ.

Дівчина відразу напружилася: — А я тут до чого?

— Поки що ні до чого. Я з’ясовую, яким чином до бухгалтерії потрапляли папери щодо «Граніту».