Випадкова розмова змусила Маришу придивитися до свекрухи
Іра доволі швидко полишила спроби сподобатися Світлані Андріївні. Після знайомства, яке влаштував Максим, вона ще намагалася знайти з його матір’ю спільну мову, але річ, схоже, була зовсім не в ній. Жодну дівчину ця жінка не погодилася б бачити поруч із сином: місце біля нього вона визнавала лише за собою. Егоїстична материнська любов доходила до безумства, і Ірі належало якось із цим уживатися. Втім, вона розуміла, що нелюбов свекрухи дісталася далеко не їй першій і навряд чи їй останній.
До міста Іра приїхала вчитися. У невеликому селищі лишилися батьки: батько, який працював трактористом на фермі, і мати, що служила на пошті. Родина була проста, і, хоча батьки допомагали чим могли, просити в них ще й на особисті витрати дівчині не хотілося. Вона влаштувалася офіціанткою в кафе й поєднувала роботу з університетом.
У свої вісімнадцять років Іра вже знала, чого хоче. Розваги могли зачекати: спершу треба здобути освіту, стати самостійною, а вже потім дозволити собі жити на повну силу. На гуляння часу майже не лишалося — вона віддавала його навчанню. З Максимом вони познайомилися на першому курсі.
На студентській вечірці Максим одразу звернув на неї увагу й закохався. Скромна манера триматися поєднувалася в Іри із серйозним, проникливим поглядом, який його вразив. Водночас ні похмурості, ні відчуженості в ній не було. Горда, упевнена в собі — такі трапляються рідко. Максим вирішив не зволікати, поки хтось із однокурсників не помітив, який діамант лежить під ногами.
Він виріс у місті, був єдиним сином у матері, яка виховувала його сама. Світлана Андріївна балувала його, оточувала любов’ю, та характеру не зіпсувала: Максим лишався добродушним і вихованим. Іра спочатку тримала його на відстані. Проте встояти перед його чарівністю виявилося непросто, а серйозність і добрі манери остаточно її підкорили. Вони почали зустрічатися.
Стосунки складалися добре, і Максим вирішив познайомити кохану з матір’ю. Він припускав, що та зустріне Іру без захвату: надто звикла вважати сина таким, що належить лише їй. І все ж сподівався, що чесноти дівчини переважать ці ревнощі. Перше знайомство минуло без відкритого невдоволення. Зате звістку про майбутнє одруження мати стримувати не стала.
— Ти зібрався одружуватися? Максиме, ти взагалі тямиш, що кажеш? — обурилася Світлана Андріївна. — Зустрічатися, гуляти — будь ласка. Я розумію, ти молодий, маєш свої потреби. Але дружину обирають зовсім інакше!
— Мамо, я якраз усе обдумав, — відповів він. — Я кохаю Іру. Вона порядна дівчина, таких тепер мало. І я хочу, щоб саме вона стала моєю дружиною.
— А Олесю ти куди подів? — мати й далі обурювалася. — Чи моя думка тебе більше не цікавить? Я роками намагалася вас звести! Ви ж із дитинства знайомі. Ми з її мамою стільки мріяли, що ви нарешті будете разом!
— Мамо, я не кохаю Олесю, — перебив Максим. — Вона мені подруга дитинства, от і все. Що ви там із Ніною Вікторівною вигадали, я не знаю, але ми не іграшки. Самі розберемося, з ким нам бути…
