Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

Він розгорнув таблицю. «Техбуд» отримував фінансування на новий об’єкт, але водночас брав на себе зобов’язання працювати із заздалегідь затвердженими підрядниками. Найбільшим був «Граніт».

— За цим графіком ми перераховуємо їм аванс ще до виходу на майданчик, — сказала Світлана.

— Саме так. А далі цікавіше. Строки нашої компанії безпосередньо залежать від їхніх поставок. Якщо «Граніт» затримує матеріали, відповідальність перед інвестором однаково несемо ми. Штрафи серйозні. Плюс забезпечення.

Степан показав наступний аркуш. Виробнича база, частина техніки й права вимоги за кількома контрактами. У разі прострочення становище стає вкрай неприємним, але законним.

— Сам договір законний. Питання в тому, навіщо комерційний директор приховав остаточну редакцію від штатного юриста.

Світлана вказала пальцем на назву підрядника.

— Що відомо про «Граніт»?

— Компанія існує вісім місяців. Засновник і директор — Артем Пилипович Ткач, 44 роки. Штат невеликий, обороти швидко зростають. Прямого зв’язку з Лисовським поки не простежується. З Романом перевіряю.

Фінансову директорку викликали внутрішнім зв’язком. Оксана Гончар увійшла з планшетом і відразу помітила документи.

— Щось серйозне?

Світлана зачинила двері.

— Мені потрібна вибірка щодо контрагентів, яких за останній рік приводив Роман. Окремо — «Граніт».

Гончар здивувалася.

— Ми з ними вже працювали. Кілька разів.

Оксана відкрила систему й посунула планшет.

— Перший договір був навесні. Потім ще два. Суми вкладалися в межі повноважень комерційного директора, тому на ваш підпис їх не виносили.

— За що платили?

— Матеріали, спецтехніка, під’їзні шляхи.

Степан запитав:

— Акти є?

— Так, можу підняти первинку й звірити з об’єктами.

— Підніміть усе, — розпорядилася Світлана. — І поки нікому не кажіть, навіть Романові Геннадійовичу. Особливо йому.

Коли Оксана вийшла, Степан тихо зауважив: — Отже, «Граніт» з’явився не вчора.

Близько десятої Роман увійшов без стуку.

— Доброго ранку, Степане. І ти тут.

— Світлана Петрівна попросила переглянути договір.

— Ми ж учора все обговорили.

— Ти обговорював, — сказала дружина. — Я перевіряю.

Чоловік перевів погляд на роздруківки.

— Знайшов кримінал?

— Я юрист, а не слідчий. Знайшов умови, що потребують аналізу.

— Аналізуйте до обіду. Лисовський чекати тиждень не стане.

— Сьогодні підписання не буде, — сказала Світлана.

— Ти вчора обіцяла вирішити вранці.

— Я вирішила.

— На підставі чого?

— Документів.

Роман роздратовано всміхнувся.

— Одна циганка запаморочила тобі голову, і тепер уся фірма шукатиме змову.

— Лада тут ні до чого. Фінальну редакцію ти не показав Степанові.

— Не встиг.

— Але мені сказав, що він її перевірив.

— Я казав про структуру.

— Двічі стверджував, що договір перевірено.

Він смикнув підборіддям.

— Хочеш упіймати мене на слові? Я поспішав. Лисовський надіслав додатки вранці. Я сам їх переглянув і не побачив проблеми.

Степан торкнувся сторінки.

— А обов’язковий «Граніт»?

— Нормальний підрядник.

— Ти з ним раніше працював?

— Авжеж.

Світлана втрутилася:

— Учора ти сказав, що це підрядник Лисовського.

На мить чоловік завмер.

— Вони працюють із ним. Ми теж залучали їх на окремих об’єктах.

— Чому я про це не знала?

— Ти генеральна директорка, Світлано, а не диспетчерка. Якщо я приноситиму тобі кожен договір на щебінь, то навіщо тоді потрібен комерційний відділ?

— Поки нічого не підписуємо.

— Ти губиш проєкт.

— Тоді знайди інший, де від мене не приховують умов.

Роман повернувся до Степана.

— Залиш нас.

— Ні, Степан залишиться.

Чоловік подивився на Світлану, різко зачинив теку й вийшов. Крізь скляну перегородку було видно, як він зупинився біля столу Дарини. Дівчина підвелася. Роман нахилився до неї і щось сказав упівголоса. Секретарка відразу взяла телефон, після чого попрямувала до сходів.

Через десять хвилин Лисовський написав Світлані: «Пропозиція чинна до вечора».

— Роман устиг подзвонити, — сказала вона.

— Або хтось інший, — відповів Степан.

Опівдні Оксана повернулася з товстою текою.

— Мені не подобається те, що я знайшла. За двома договорами з «Гранітом» ціни вищі за звичайні приблизно на чверть. Але третій платіж значно гірший: ми перерахували їм гроші за тимчасову дорогу біля південного селища.

— Там працював «Будшлях».

— Отож-бо.

Оксана виклала два акти.

— «Будшлях» отримав оплату за повний обсяг. Через вісім днів Роман підписав ще один документ із «Гранітом» на частину тих самих робіт.

— Може, була додаткова ділянка?

— Я зателефонувала начальникові майданчика під виглядом квартальної звірки. Він стверджує, що інших підрядників там не було…