Син не приїхав на похорон матері, пославшись на зайнятість, а за рік повернувся по квартиру. Тоді йому показали одне фото.
Іра залишилася в нашому місті. Вона вивчилася на бухгалтера, прийшла на ту саму автобазу, вийшла заміж за далекобійника Тараса й народила Соню та Ваню. Максим ставився до сестри зверхньо: «Ну, Ірка, що з неї взяти?» Ми чули цю інтонацію, але чомусь щоразу воліли промовчати.
Восени 2022 року Оксана почала впускати чашки. Ми шукали причину в щитоподібній залозі, хребті, нервах. У лютому 2023-го в профільному інституті нам назвали діагноз — бічний аміотрофічний склероз. Заклад містився на вулиці з тією самою назвою, що й наша, і я мимоволі всміхнувся. Того року я більше не всміхався з таких збігів.
Хвороба поступово відбирає в людини м’язи: перестають слухатися руки, потім ноги, слабшають мовлення, ковтання й дихання. Свідомість при цьому залишається ясною. Оксана розуміла все, що відбувається, до самого кінця, а змінити перебіг хвороби лікарі не могли.
За шість тижнів після діагнозу Іра звільнилася. Вона принесла до нас розкладачку й стала жити між своїм домом і нашим. Годування через гастростому, апарат для відкашлювання, перевертання що дві години вночі — так минули довгі місяці, що захопили два календарні роки. За весь цей час в Оксани не з’явилося жодного пролежня.
Особливо тяжкими були ночі. Іра ставила будильник, вставала з розкладачки й обережно змінювала положення матері, а вранці знову займалася годуванням і апаратурою. Її турбота вимірювалася не красивими словами, а відсутністю пролежнів у людини, яка майже не могла рухатися. Саме цей факт пізніше виявився важливішим за будь-які родинні пояснення.
У моєму житті давно були люди, чиї професії раніше здавалися просто частиною звичного тла. Роман Васильович Бондаренко п’ятнадцять років працював юрисконсультом автобази. Разом ми пережили два банкрутства й перевірку транспортної служби, після якої підприємство ледь не закрили.
Згодом Бондаренко зайнявся приватною практикою, але раз на рік заходив до нас у гості. Оксанин оселедець під шубою він вважав найкращим з усіх, які куштував. Нотаріус Людмила Андріївна Шевченко майже двадцять років оформлювала документи автобази й добре знала нашу родину. Був і старий механік Степан Степанович, і банківські виписки, що спокійно накопичувалися в архівах.
Тоді я не міг знати, що юрист, нотаріус, механік і старі документи одного дня складуться в захист нашої сім’ї. Поки що ми з Оксаною просто жили й відпускали дітей у доросле життя…
