Врятований пес повівся так наполегливо, що бійцям довелося зупинитися — і недарма
Під стелею над витягнутим столом тремтіла біляста лампа. Вона тихо дзижчала, ніби в ній застрягла комаха, і цей рівний звук в’їдався в голову сильніше, ніж будь-який окрик. Ілля Корнєв сидів на незручному стільці з прямою спинкою й дивився в одну точку — туди, де через стільницю тяглася довга глибока борозна. Вона вигиналася так, ніби хтось колись продряпав на дереві русло висохлої річки.
У кулаці в Іллі був затиснутий старий нашийник: обвуглена, задубіла від бруду шкіра, потемніле металеве півкільце, край, оплавлений жаром. Годину тому він зняв його з Попелу біля пропускного пункту й замінив уривком брудного шнура — тим самим, яким колись прив’язував пса до себе на переході. Тепер нашийник лежав у нього в долоні не річчю, а доказом, який не вмів говорити.
Голова комісії Марков не квапився. Він перегорнув аркуш у тонкій теці, і папір сухо прошелестів у задушливому кабінеті. Тут пахло старим чаєм, пилом із шухляд і різким мийним розчином, яким, здавалося, протирали не підлогу, а саме повітря. Марков зняв окуляри в товстій оправі, втомлено потер перенісся й довго мовчав, ніби сподівався, що Корнєв заговорить першим.
— Доповідь уже надіслано по інстанції, Корнєве, — нарешті промовив він рівним, неприємно скрипучим голосом. — Зрив евакуації. Відмова виконати розпорядження екіпажу санітарної машини. Затримка виходу групи майже на сорок хвилин. Через вас поранені опинилися під загрозою, а графік відходу було порушено.
Ілля не відповів. Подушечка великого пальця повільно пройшлася по обгорілому краю нашийника. Чорна сажа так глибоко в’їлася в шкіру рук, що вже нічим не змивалася: вона темніла в тріщинах, під нігтями, у складках долоні. За спиною Маркова, на широкому підвіконні, старий вентилятор ганяв важке повітря з кута в кут, не приносячи полегшення.
— За словами свідків, ваша поведінка була некерованою, — вів далі Марков і зчепив пальці поверх теки. — І все це — через безпритульного пса.
Шкіра в руці Іллі тихо хруснула. Півкільце коротко стукнуло об ґудзик на рукаві вицвілої форми. Він підвів очі. У голови погляд був водянистий, утомлений, під очима лежали темні провалля.
— Він не був просто безпритульним псом, — сказав Ілля. Слова далися важко: горло пересохло, голос вийшов низький, зірваний.
Марков зітхнув, потягнувся до зім’ятої пачки сигарет, покрутив її в руках, але так і не відкрив. Кинув назад на край стола й знову подивився в теку.
— Тоді почніть спочатку, — сухо звелів він, постукавши ручкою по дереву. — Без емоцій. Лише факти.
Ілля заплющив очі…
