Три роки я безплатно доглядала свекруху, аж поки один докір чоловіка не відкрив мені правду про нашу сім’ю

— Добре, — глухо відповів він. — Я згоден.

Марина кивнула.

— От і славно. А тепер іди до машини, Богдане. Мені треба перебрати смородину. Мама хоче зварити варення. Побачимося в понеділок.

Вона знову опустила руки в тазик. Богдан постояв ще кілька секунд, сподіваючись, що вона скаже щось іще. Пом’якшиться. Покличе до хати пити чай.

Але Марина методично перебирала ягоди. Він розвернувся й важко пішов до машини. Він сутулився.

Богдан сідав за кермо з чітким розумінням: дешево більше не буде. Ні в грошах, ні у стосунках.

Безплатна хатня робітниця звільнилася назавжди. І це була виключно його провина.

Марина провела поглядом машину, що від’їжджала. Потім глибоко зітхнула. Струсила з рук налиплі листочки смородини. І вперше за ці дні по-справжньому усміхнулася.

Повітря на дачі виявилося напрочуд легким і свіжим.