У шлюбну ніч теща побачила, що зять небезпечно поводиться з її донькою, і втрутилася без зайвих слів

— Тому запис має бути не в одному місці, — сказала Галина. — Зробимо копії.

Файл надіслали Дорошенкові, нотаріусу й на пошту Ніни Василівни. Потім Галина зв’язалася з двоюрідним братом Тарасом, водієм у місцевій адміністрації. Попросила з’ясувати, чому Ковалі так квапляться заволодіти їхнім садом.

За дві години Тарас передзвонив. До нового м’ясопереробного комплексу збиралися прокладати дорогу. Майже всі потрібні ділянки Павло вже викупив через підставну фірму. Залишалася земля дітей Галини. Без неї вантажівкам довелося б їздити в об’їзд, додаючи двадцять кілометрів. Інвесторові такий варіант міг не сподобатися.

Ніна першою вимовила те, що зрозуміли решта: на саду тримався весь проєкт Коваля. Галина згадала запитання про млин, заміри до шосе, готовність безкоштовно розчистити дорогу. Те, що вона сприймала як турботу, набувало іншого сенсу.

Оксана сиділа біля вікна, стискаючи чашку.

— А якщо він заздалегідь усе про мене знав?

— Таке можливо.

— У кав’ярні він замовив яблучний пиріг. Розповів, нібито в дитинстві жив біля саду. Я сама почала говорити про дім, про тата, про Даню. Мені здавалося, у нас стільки спільного.

Тепер навіть щасливі спогади не давали їй опори. Вона перебирала зустрічі, слова, подарунки й у кожному шукала обман. Чи був хоч один комплімент сказаний без розрахунку? Невже вона раділа лише тому, що він заздалегідь приготував для неї?

Галині хотілося повернути доньці хоча б одне розуміння: її власне кохання не стало фальшивим від того, що Руслан брехав. Надія на родину не була провиною. Привласнити його вину означало б знову дозволити йому вирішувати, чого варті її почуття й пам’ять.

Нарешті Оксана поставила чашку.

— Я хочу сама подивитися татові документи.

Оригінал заповіту й свідоцтва на землю залишалися вдома в Галини, у металевій коробці. Вона зібралася їхати, але Ніна відразу заперечила: самій не можна. Нехай Коваль іще не знає, де вони переховуються, зате домашня адреса йому відома.

Дорошенко погодився зустріти їх біля дому. Прослухавши запис, він уже інакше дивився на те, що сталося вночі. Оксана написала заяву про напад. Лікар передав результати огляду, і тепер її слова мали підтвердження, від якого Русланові не так просто було відмахнутися.

Близько полудня Ніна зупинила машину біля хвіртки Галини. Хвіртка стояла навстіж. На снігу темніли свіжі сліди коліс. Дорошенко першим підійшов до ґанку й побачив зламаний замок.

У спальні хтось перевернув матрац, розчахнув шафу, висмикнув шухляди. Речі валялися так, наче їх змітали з полиць одразу оберемками. Галина дивилася на знайому кімнату, яку тепер важко було впізнати, і шукала очима одне: металеву коробку. Її не було…