У шлюбну ніч теща побачила, що зять небезпечно поводиться з її донькою, і втрутилася без зайвих слів

Донька підняла його й прослухала розмову ще раз. Тепер уже знала, які слова пролунають, але від цього легше не ставало.

— Отже, все почалося через ділянку? Навіть наше знайомство?

— Судячи з того, що ми почули, так, — відповіла Галина.

— А я від тебе відмовлялася. Казала, що ти нам заздриш.

— Зараз головне — вберегти вас обох.

Оксана подивилася на Даню. Лише тепер помітила його босі ноги на лікарняній підлозі. У пакеті з речами лежали її вовняні шкарпетки. Оксана дістала їх і віддала братові.

— Пробач мені, Данчику.

Він улаштувався поруч і притулився до неї. О п’ятій ранку вони залишили лікарню через бічний вихід.

Галина зателефонувала давній знайомій Ніні Василівні. Колишня вчителька історії жила близько від лікарні. Двері її старого будинку відчинилися відразу: господиня побачила шию Оксани й відступила, пропускаючи всіх усередину.

— Спершу зігріємося й поїмо. Розмови нікуди не подінуться.

На кухні пахло м’ятою й печеними яблуками. Ніна дістала теплі хустки, нагодувала Даню кашею й поклала спати в невеликій кімнаті. Оксана залишилася біля печі, закутавшись у ковдру. З-під неї виглядав зім’ятий край весільної сукні.

— Як же я не знала про твій спорт? — спитала вона матір.

Галина тримала чашку обома руками.

— Малою знала. Медалі мої перебирала.

— Я думала, це тато вигравав.

— Він так і розповідав.

— І ти не заперечувала?

Галина довго дивилася на вогонь. Потім відповіла: спочатку любила надто сильно, пізніше боялася, а потім переконала себе, що вже нічого не виправити. У двадцять вона виграла велику першість. Її кликали вчитися до інституту фізкультури. Віктор тоді пишався нею, зустрічав із тренувань, ніс сумку. Усе змінилося після весілля: ревнощі до тренера, до товаришів, схована форма, розірвана путівка на збори.

Коли народилася Оксана, він оголосив, що хороша мати лишає змагання іншим. За рік уперше вдарив. Галина могла відповісти, але в сусідній кімнаті плакала дитина, і руки самі опустилися. Вранці чоловік прийшов із квітами, обіцяючи, що більше ніколи.

— Але він знову це зробив? — спитала донька.

— Знову.

— Чому ж ти залишалася?

— А чому ти сьогодні запевняла лікаря, що Руслан не хотів тобі зашкодити?

Оксана здригнулася. Галина відразу накрила її долоню своєю.

— Я не дорікаю. Я пам’ятаю, як чужа влада стає твоїми власними словами. І як важко це почути.

Донька тихо заплакала. Мати пересіла ближче, обійняла її. За довгі місяці Оксана вперше дозволила собі покласти голову їй на плече.

— Я ж сама тебе прогнала, мамо.

— Це не означає, що я перестала бути поруч. Навіть якщо не пускаєш до дому, у біді я тебе не залишу.

Телефонний дзвінок порушив ранкову тишу. Телефонував Павло Андрійович. Галина ввімкнула гучний зв’язок. Він без привітання зажадав сказати, де Оксана. Дізнавшись лише, що їй нічого не загрожує, наказав за годину привезти її разом із документами: син на операції, а теща за своє ще відповість.

— У мене весь дім свідків, — додав він. — Кожен бачив, як ти перша напала.

— А в нас збереглася ваша розмова з Русланом.

Павло замовк. Перепитав, про який запис ідеться. Галина пояснила: про той, де він нагадував синові, навіщо знадобилося весілля. Тон одразу змінився. За видалення запису він запропонував Оксані три мільйони, а Галині — нову торгову точку.

— Тільки Даню ви все одно збиралися відправити до гуртожитку, — сказала вона.

— Дитина в таких сумах нічого не тямить.

— Зате його мати тямить, що ви пропонуєте.

У голосі Коваля знову з’явилася колишня жорсткість. Він пообіцяв, що вже до вечора Галина пошкодує про своє втручання, і відключився. Ніна Василівна поставила на стіл чашку: раз тепер він знає, де доказ, спробує заволодіти телефоном. Даня перелякано притиснув апарат до себе…