Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

Оксана розридалася. У цих сльозах змішалися страх, полегшення й вдячність. Їй було важко уявити відкриту труну, людей, які прийшли попрощатися, і Грома, який єдиний не прийняв її смерть. Вона думала про той день у лісі, коли почула слабкий писк і могла пройти повз, але зупинилася. Тоді вона врятувала безпорадне дитинча, не чекаючи винагороди, а згодом добро повернулося до неї найнеймовірнішим чином.

Назар теж знову й знову повертався до цієї думки. Їхнє знайомство, кохання й порятунок Оксани виявилися пов’язаними з одним вовком. Турбота про Грома привела дівчину до центру, де вона зустріла майбутнього чоловіка, а згодом поведінка звіра не дозволила цьому майбутньому зникнути. Те, що здавалося низкою випадковостей, тепер сприймалося ними як єдина історія взаємної відданості.

Після пережитого Оксана й Назар таки здійснили свою мрію і побралися. Щастя, яке ще зовсім недавно здавалося назавжди втраченим, стало реальністю. Тепер поруч із ними була не тінь нездійсненого майбутнього, а саме життя, повернене всупереч страшній помилці.

Найпочеснішим гостем на весіллі, звісно ж, став Гром — вовк, який не відійшов від Оксани в найстрашнішу мить і не дозволив поховати її живцем.