Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

Кілька годин медики боролися за Оксану. Увесь цей час Назар чекав новин, боячись, що допомога все-таки запізнилася. Час майже перестав для нього існувати: кожна хвилина тягнулася окремо, сповнена очікування й страху почути найгірше. Особливу тривогу викликала можливість ушкодження мозку через кисневе голодування. Надія вже з’явилася, але залишалася крихкою: поки лікарі не оцінили наслідків того, що сталося, Назар не міг повірити, що небезпека минула. Він ловив кожен звук за зачиненими дверима й продовжував чекати, не дозволяючи собі передчасно радіти порятунку Оксани.

Нарешті лікарі повідомили, що їм вдалося вивести Оксану з небезпечного стану. Вони також не виявили ознак серйозного ушкодження мозку через кисневе голодування. Почувши це, Назар не відразу усвідомив зміст слів. Після довгих годин страху розум ніби розучився сприймати добрі новини. Лише поступово до нього дійшло: кохана повернеться, розплющить очі й зможе дізнатися, наскільки близькою була до загибелі.

Невдовзі Оксана прийшла до тями. Їй важко було зрозуміти, чому вона перебуває в лікарні й чому Назар дивиться на неї так, ніби водночас хоче сміятися й плакати. Вона бачила його потрясіння, але ще не знала, що за ним стоїть. Коли він розповів, як її визнали мертвою, підготували до похорону й почали церемонію прощання, дівчина довго не могла повірити. Оксана нічого не пам’ятала про те, що відбувалося, поки вона лежала нерухомо, тому розповідь Назара здавалася їй немислимою й моторошною.

Особливо вразила її роль Грома. Вовк, якого вона колись підняла в лісі, напоїла молоком і не дала загинути, тепер урятував її саму. Він не міг пояснити людям, що відчуває, не міг вимагати нового медичного огляду, але зробив єдине, що було в його силах: залишився поруч і відмовився поступитися. Саме ця впертість змусила Назара засумніватися й покликати лікарів…