Вдова щодня приносила на могилу чоловіка свіжі квіти, але вони безслідно зникали

— сухо запитала вона, не підводячи очей від клавіатури.

Марія просунула у вузьку щілину під склом складений удвоє аркуш паперу й чорну флешку.

— Долучення матеріалів до заяви про систематичні крадіжки й корупцію посадових осіб, — голос Марії прозвучав глухо крізь товсте скло.

Жінка зітхнула. Взяла аркуш. Пробігла очима рядки. Її пальці завмерли над клавіатурою. Вона подивилася на Марію. Погляд став чіпким, оцінювальним.

— Ви попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий донос? — голос клерка брязнув металом.

— Там відеозапис, — Марія дивилася точно в перенісся жінки. — Дата, час, номери машин, передача конверта, завантаження квітів у поліцейську машину.

Жінка підібгала губи. Вона взяла важку печатку з дерев’яною ручкою. Із силою опустила її на копію заяви. Штемпельна фарба розпливлася по паперу синьою плямою.

— Протягом тридцяти днів отримаєте відповідь поштою, — вона просунула копію назад. Флешка зникла в пластиковому лотку на її столі.

Марія забрала папір, акуратно склала його й вийшла надвір. Повітря здавалося колючим. Вона зробила те, що мала. Тепер лишалося тільки чекати, чи почує хтось скрегіт усередині механізму.

Наступні три дні тяглися в’язко, мов застигла смола.

На фабриці гул машин здавався нестерпним. Марія гнала кілометри рівних швів по синій тканині. Голка пробивала саржу в ритмі кулемета. Вжик-вжик-вжик. Вона не купувала квітів. Не ходила на східну ділянку. Вечори проводила на темній кухні, слухаючи цокання настінного годинника й попиваючи порожній окріп зі сталевого термоса. За вікном мерехтів несправний ліхтар.

Щоразу, повертаючись додому, вона уважно оглядала двір. Запам’ятовувала припарковані машини. Прислухалася до кроків на сходовому майданчику.

На четвертий день зміна закінчилася пізно. Прийшло термінове замовлення на партію зимових курток, і майстер залишив цех на дві години понаднормово. Марія вийшла за прохідну, коли надворі вже стояла глибока ніч. Мрячив дрібний крижаний дощ. Вона підняла комір куртки й швидким кроком попрямувала до свого мікрорайону.

У під’їзді пахло вогкістю й котячою сечею. Ліфт давно не працював. Марія почала підніматися бетонними сходами на свій четвертий поверх. На другому поверсі лампочка перегоріла, і сходовий проліт тонув у мороці.

Вона піднялася на свій майданчик. Лампочка над її дверима була викручена.

Марія зупинилася на останній сходинці. Рука інстинктивно пірнула в праву кишеню, стискаючи годинник. 14:15.

У повітрі висів важкий, густий запах дорогого тютюну. Не дешевих сигарет, які курила Галина, і не в’їдливої махорки землекопів. Це був сигарний дим, змішаний з ароматом шкіряного салону автомобіля.

Марія зробила крок уперед. Підошва черевика хруснула по склу. На лінолеумі валялися уламки плафона.

Вона підійшла до своїх дверей. Ключ у руці дрібно тремтів. Вона піднесла його до замкової щілини, але метал уперся в порожнечу.

Сталеві двері, оббиті дешевим дерматином, не були замкнені. Вони були прочинені на кілька сантиметрів. Із вузької щілини в темний під’їзд тягнуло теплом квартири й тим самим густим запахом тютюну.

Марія не стала вмикати ліхтарик. Вона повільно, намагаючись не дихати, штовхнула двері кінчиками пальців. Петлі не рипнули….