Водій-асенізатор підібрав на трасі бідну ДІВЧИНУ, він утратив голову від її вдячності

— Іди до мене працювати, особистим водієм. Возитимеш Оксану у справах, куди треба. Робота чиста, спокійна, і платитиму я тобі по-людськи. Матір твою в хорошу лікарню влаштуємо, підлікуємо нарешті. Допоможемо вам відремонтувати дім. Погоджуйся, ти заслужив.

Даня розгубився. Розтулив було рота, щоб, як завжди, відмовитися. Не звик він брати, не звик, щоб йому допомагали.

Але Павло Миронович, людина мудра й бувала, відразу це зрозумів.

— І ось що, — сказав він, ледь усміхнувшись, — ти не думай, що я тобі подачку пхаю. Задарма ти не візьмеш, я вже зрозумів, гордий. А я тобі не задарма й пропоную. Ти працюватимеш, чесно працюватимеш, як звик. Просто на хорошому місці й за хороші гроші. Заробиш — твоє буде. Тож тут нема чого соромитися. Ну як, по руках?

І от із цим Даня вже сперечатися не міг. Працювати він не боявся й не соромився.

Він подивився на матір, а в Лариси в очах стояли сльози, і вона ледь помітно кивала.

— Погоджуйся, синочку, погоджуйся.

— По руках, — тихо сказав Даня й усміхнувся.

Так почалося в нього зовсім інше життя. Він став працювати в Павла Мироновича, возив Оксану у справах, в інститут, по магазинах, до подруг. Спочатку обоє трохи соромилися одне одного.

Вона — донька мільйонера, він — недавній асенізатор із глибинки. Але незручність швидко минула, бо за кермом сидів не безликий шофер із прислуги, а той самий хлопець, який одного разу на світанку, нічого не знаючи про неї й нічого не чекаючи навзаєм, віддав їй останнє, що мав, і врятував. Таке не забувається…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇