Вона безслідно зникла під час екскурсії в Єгипті. Деталь у її новому домі, що позбавила рятувальну експедицію дару мови

І Юлію теж. У наступні дні поліція продовжувала пошуки. Підключили консульства відповідних країн.

Справа набула міжнародного розголосу. Викрадення туристів у Єгипті було не першим випадком. У 2012 і 2013 роках бедуїнські племена на Синайському півострові неодноразово викрадали туристичні групи, вимагаючи звільнити своїх родичів із в’язниць.

Але ті випадки закінчувалися швидко. Туристів звільняли за день-два після переговорів. Ця ситуація виглядала інакше.

Не було вимог викупу. Не було контактів від викрадачів. Частину туристів викинули, решту повезли невідомо куди.

Андрієві оформили документи для повернення на батьківщину через українське консульство. Він відмовлявся їхати без Юлії. Вимагав, щоб єгипетська поліція продовжувала активні пошуки.

Консульство пояснювало, що єгипетська влада робить усе можливе, але територія величезна, пустеля контролюється слабо, бедуїнські клани живуть за своїми законами й не співпрацюють з офіційними структурами. Андрій провів у Єгипті ще тиждень, намагаючись сам щось дізнатися, але безрезультатно. Зрештою його переконали повернутися в Україну й чекати інформації від офіційних каналів.

Повернувшись, він подав заяви до всіх можливих інстанцій. Зв’язався з українським МЗС, з правозахисними організаціями, з журналістами. Історія потрапила в новини, але конкретних результатів не було.

Єгипетська сторона повідомляла, що розслідування триває, але зачіпок мало. Решту зниклих туристів теж не знайшли. Їхні родини в Німеччині та Польщі робили те саме.

Вимагали пошуків, зверталися до міжнародних організацій. Але час минав, а інформації не більшало. Юлію повезли в іншому напрямку.

Після того як Андрія викинули на дорозі, пікап з нею в кузові їхав ще кілька годин пустелею. Доріг як таких не було, лише ґрунтові колії та сліди від попередніх машин. Вона намагалася запам’ятати напрямок, але в темряві це було безглуздо.

Окрім неї, у кузові перебували двоє озброєних чоловіків, які не давали їй підвестися чи спробувати вистрибнути. Коли вона намагалася говорити, вони мовчки штовхали її назад на підлогу кузова. На світанку пікап прибув до невеликого поселення посеред пустелі.

Це була група приблизно з 20 будівель, зроблених із каменю та глини, з пласкими дахами. Навколо стояли загони для кіз і овець. Жодних ознак сучасної інфраструктури не було…