Вона голосно тішилася, що син віддає їй усю зарплату. Деталь, через яку свекруха вдавилася

Іра повільно повернула голову до свекрухи. Її бухгалтерський мозок миттю почав зводити дебет із кредитом. Олег став такого кольору, ніби щойно залпом вихилив склянку нерозбавленого оцту.

Він судомно сіпнувся, рука зачепила келих із соком, і червона рідина полилася на білу скатертину, розповзаючись величезною плямою. — Мамо, ти що верзеш? — прохрипів Олег, стискаючись до розмірів табуретки. Рита стояла біля дверей на кухню з рушником у руках.

У її свідомості миттєво вибудувався ланцюжок. Пазл зійшовся з оглушливим тріском. Штрафи, урізання премій — 15 тисяч на стіл, кашемірові джемпери.

І свекруха, яка раптом перестала скаржитися на дорожнечу таблеток і почала робити ремонт у передпокої. Ні сліз, ні образи — тільки холодна розважлива лють, яка заморозила кімнату краще за будь-який кондиціонер. Першим підвівся батько.

Віктор Степанович не метушився, він просто відсунув стілець. Звук ніжок, що дряпали підлогу, здався присутнім громом. Величезний сивий чоловік випростався на весь свій чималий зріст.

Він поклав важкі долоні на стіл, перегнувся через тарілки й уп’явся поглядом у Тамару Іллівну. — Повтори. Його голос був тихий, рівний, але в цьому спокої ховалася загроза локомотива, що насувається.

— Що твій синочок куди приносить? Тамара Іллівна вдавилася повітрям. До неї лише тепер почало доходити, що саме вона ляпнула в нападі хвастощів.

Вона закліпала, спробувала всміхнутися, але губи її сіпалися. — Та я… Вікторе Степановичу, ви не так зрозуміли. Це жарт такий, метафора, — забурмотіла вона, втискаючись у спинку стільця.

— Я тобі не вчитель літератури, метафори розбирати, — відрізав тесть. Він повільно повернув голову до зятя. Олег у цю мить нагадував рибу, витягнуту на лід.

Він відкривав і закривав рота, але звуків не видавав. Рита ступила до столу. Вона кинула рушник на спинку стільця.

Обличчя її було непроникне…