Вона хотіла влаштувати дочок до мене в штат без роботи й досвіду, але одне запитання швидко все розставило по місцях

Секунда. Друга.

Біля стіни пролунав придушений хлюпаючий звук: Діна не витримала й відверто розсміялася, затуляючи рота долонями. Із-за скляних стін опенспейсу теж долинуло колективне фиркання десятків горлянок. Програмісти оцінили гумор директорки.

Обличчя Маргарити Генріхівни пішло червоними плямами, ніби її раптом обсипало кором.

— Ти… ти… хамка! — видушила вона, задихаючись. — Мої дочки не прибиральниці!

— А хто вони? — Ксенія різко випросталася. — Ігри закінчилися. Спеціалістки з просиджування штанів? Управлінки порожнечею? У моєму бізнесі гроші платять за навички. Ваші навички закінчуються вмінням витрачати гроші мого чоловіка, які він, до слова, крав із мого корпоративного бюджету.

Лілія схопилася, хапаючи сумку.

— Я не стоятиму тут і слухатиму ці приниження, мамо. Ходімо звідси. Вона ненормальна.

Роза теж підскочила зі стільця, ледь не перекинувши коробку з мотлохом.

— У тебе тут аура чорна, — заявила вона, тицяючи пальцем у Ксенію. — Ваш бізнес прогорить. Гроші — це енергія, а ти блокуєш її своєю жадібністю.

— Я блокую вашу нахабність, — відкарбувала Ксенія. — Семеновичу!

Начальник охорони з’явився у дверях так швидко, ніби телепортувався.

— Виведіть цих громадянок із будівлі. Якщо вони ще раз спробують пройти через турнікети без перепустки, викликайте поліцію. Дрібне хуліганство й спроба самовільного проходу на територію бізнес-центру.

Маргарита Генріхівна зрозуміла, що виставу закінчено, а глядач уже готовий жбурляти в акторів тухлі помідори.

— Ти пошкодуєш. Олег із тобою розлучиться. Залишишся сама зі своїми комп’ютерами. Кому ти потрібна, сухар у спідниці?

Ксенія усміхнулася. Уперше за день — щиро й світло.

— До речі, про Олега. Передайте йому, що його речі чекають у консьєржа. Замки я змінила зранку. Розлучення оформимо через адвоката. По компанії ділити нам нічого.

Свекруха розтулила рота, стулила його й зрозуміла, що крити нічим. Вона розвернулася й, підштовхуючи перед собою притихлих дочок, вискочила з кабінету. Їхній відступ коридором під конвоєм суворого Семеновича супроводжувався ритмічними оплесками з опенспейсу. Ілля жував печиво й плескав найголосніше.

Ксенія вимкнула інтерком. У кабінеті знову стало тихо й свіжо. Кондиціонер швидко давав раду залишкам квіткового парфуму. Ніби саме приміщення поспішало позбутися слідів чужої нахабності.

Діна, витираючи сльози від сміху, підійшла до столу й зібрала чисті бланки.

— Ксеніє Едуардівно, ви неперевершені. Чай, кава чи шампанського?

— Яке шампанське, Діно?

— П’ятниця. Час здавати релізи.

Ксенія сіла назад у крісло й відкрила ноутбук.

— Зроби мені подвійне еспресо. І повісь вакансію на сайт. Шукаємо нормального комерційного директора. З мізками.

Діна кивнула й вийшла. Ксенія подивилася у вікно. Сонце заливало парковку, де свекруха й зовиці метушилися біля своїх машин, відтепер незаправлюваних чужим коштом. Вона глибоко вдихнула, пробіглася пальцями по клавіатурі й повернулася до роботи.

Життя, позбавлене баласту, стрімко набирало висоту. Місця для нероб на цьому борту більше не було.