«Вона не могла піти далеко в цій сукні»: фатальна помилка нареченого, який не знав, яку таємницю приховують креслення старого храму

Ксенія сиділа на самому краю вузького ліжка, опустивши босі ноги на холодну підлогу. Величезний живіт приховувала простора казенна сорочка з грубого, застиранного бавовну. Погляд жінки більше не блукав безцільно по білій штукатурці стін. Вона невідривно дивилася в темне вікно, за яким мерехтіли жовті вогні нічного міста. Кардіомонітор був повністю вимкнений і зсунений у дальній куток.

Гострий запах медичної хлорки змішувався з ледь вловним ароматом гарячого курячого бульйону, що вистигав на пластиковій тумбочці.

На змарнілих щиколотках і зап’ястках Ксенії біліли свіжі, туго стягнуті марлеві пов’язки. Крізь шари бинтів проступали блідо-жовті плями йодного антисептика. Віктор безшумно підсунув дерев’яну лаву з облупленою синьою фарбою й сів просто навпроти неї…

Він не вимовив ані слова, що порушило б тишу. Його права рука повільно вийшла з кишені куртки. Віктор розтиснув кулак і поклав долоню на жорсткий матрац поруч зі стегном Ксенії. На його обвітреній, укритій дрібними шрамами шкірі лежав важкий латунний ключ. Метал тьмяно поблискував у холодному світлі стельових ламп.

Ксенія повільно відірвала погляд від нічного вікна. Вона подивилася на латунний ключ, потім перевела погляд на обличчя Віктора. Її дихання на секунду завмерло, виступаючі ключиці важко піднялися. Тонкі, болісно бліді пальці з коротко обламаними нігтями повільно потягнулися вперед по сірій байковій ковдрі.

Вона не стала брати ключ. Натомість її долоня опустилася поверх руки Віктора, повністю накриваючи холодний метал. Шкіра Ксенії була сухою, шорсткою й обпікально гарячою. У порожньому коридорі гулко й розмірено шаруділи кроки нічної чергової медсестри. Віктор не ворухнувся, дивлячись на їхні зчеплені руки й відчуваючи, як під його пальцями рівно, вперто б’ється чужий пульс.