Вона прийшла на розлучення без адвоката, готуючись втратити все. Сюрприз, який чекав на її багатого чоловіка після оголошення однієї записки
«Скажіть, що заперечуєте шлюбний договір, оскільки він суперечить вимогам сімейного законодавства й погіршує ваше становище. Вимагайте аліменти на доньку і на себе до трирічного віку дитини. Скажіть, що на розлучення згодні й не хочете жити з аб’юзером, але нехай виконує вимоги сімейного кодексу».
«Усе нажите за два роки — спільне майно, ділити навпіл. Квартира куплена в шлюбі, вона спільна. Його дошлюбний будинок і бізнес нехай залишаються йому».
«Але все, що він заробив за ці два роки, нехай ділять навпіл». Дарія перечитала записку тричі. Руки перестали тремтіти.
Усередині щось клацнуло, ніби відчинилися двері, за якими було світло. Вона дістала з кишені візитку. Наталія Кузнецова, юристка, і номер телефону.
Кузнецова… Дарія згадала. Єгор якось обмовився, що його перша дружина носила це прізвище.
Невже це вона? Дарія підвела голову й подивилася на будівлю суду. Страх не зник, але тепер до нього домішалося щось іще.
Рішучість. Злість. Надія.
Вона сунула записку в сумку й ступила до входу. Усередині було прохолодно й тихо. Коридори були темні й похмурі.
Дарія піднялася на другий поверх, знайшла потрібний кабінет. Двері були зачинені. Поруч на лаві сиділи кілька людей, чекаючи своєї черги: літня жінка з товстою текою документів, молодий хлопець у м’ятій сорочці, подружня пара, яка про щось пошепки сперечалася.
Дарія присіла на лаву й стиснула сумку в руках. Серце все ще калатало. Але тепер вона знала, що сказати.
Тепер у неї був план. План, який дала їй незнайома жінка. Жінка, що пройшла через те саме.
Минуло хвилин десять. Дарія все перечитувала записку, запам’ятовуючи кожне слово. Шлюбний договір суперечить сімейному кодексу.
Погіршує становище. Вимагати аліменти й утримання на себе. Ділити навпіл.
Вона повторювала це про себе, як заклинання. Двері розчинилися, і з кабінету вийшов чоловік у костюмі. За ним — Єгор.
Дарія завмерла. Її колишній чоловік виглядав так само, як завжди: високий, підтягнутий, у дорогому сірому костюмі з акуратною стрижкою. Обличчя спокійне, самовпевнене.
Він окинув коридор поглядом і побачив її. Усміхнувся. «Даріє! Прийшла», — його голос був рівний, майже лагідний.
Таким він говорив, коли хотів показати свою зверхність. «Сама? Без адвоката? Ну що ж, тоді ще швидше закінчимо».
Поруч із ним стояла дівчина років двадцяти п’яти, довгонога блондинка в обтислому платті й лакованих туфлях на високих підборах. Любов Горєлова. Та сама коханка, заради якої Єгор зруйнував сім’ю.
Вона дивилася на Дарію з погано прихованою насмішкою, оцінюючи її дешевий костюм і стоптані туфлі. «Не хвилюйся!» — Єгор нахилився до Дарії, стишивши голос. «Усе буде чесно, за договором».
«Ти ж пам’ятаєш, що підписувала?»
