Вони були певні, що залишаться безкарними, аж поки одного дня не зникли в лісі
Роман Савчук відрізнявся від Кирила. Багатий водій звик, що довколишні розв’язують його проблеми, тоді як Роман сам був людиною, яку посилали розв’язувати чужі проблеми. У минулому він займався боротьбою, важив понад сто кілограмів і зберігав чудову форму. Сім років тому саме він знайшов Максима, спокійно виклав умови й дав зрозуміти, що відмова може зашкодити матері й Оксані.
Роман говорив м’яко, майже доброзичливо. Він подав фальшиве зізнання як розумний вихід: короткий строк, добра виплата, повна безпека близьких. Адвокат поруч підтверджував кожне слово й запевняв, що все узгоджено. Тепер Максим розумів, що Роман був небезпечніший за Кирила саме цією холодною розсудливістю, тому не збирався залишати йому ані секунди на оцінку того, що відбувається.
Вранці підземна стоянка спортивного клубу зустріла напівтемрявою й порожнім відлунням. Максим чекав за бетонною колоною неподалік від звичного місця Романа. Той вийшов із ліфта після тренування, перекинувши сумку через плече. У вухах були навушники, погляд лишався прикутий до телефону, рухи здавалися розслабленими й упевненими.
Максим скористався короткою миттю, коли Роман опинився до нього спиною, і не дозволив тому вчасно зреагувати. Раптовість і заздалегідь підготовлений склад зробили своє. Навіть знепритомнівши, Роман лишався величезною вагою. Максимові довелося кілька разів зупинятися, щоб перевести подих, перш ніж він зумів завантажити чоловіка у фургон.
На чорному мішку, натягнутому на голову Романа, Максим вивів маркером одне слово: «Борг». Тієї ж миті йому самому стало дивно від цього напису. Він не хотів вважати те, що відбувається, спалахом помсти; у його свідомості це був розрахунок за сім украдених років, смерть матері й зруйноване життя Оксани. Вони заборгували надто багато, а закон жодного разу не виставив їм рахунку.
Однак слово на тканині не робило вчинок законним і не перетворювало Максима на виконавця справедливості. Він добре це розумів. Борг був лише назвою болю, якому потрібна була форма, щоб не розірвати його зсередини. Максим не шукав виправдання ні перед Павлом, ні перед майбутнім слідчим; він лише намагався довести власну логіку до кінця й потім прийняти покарання без торгу.
У заміському будинку Кирило вже отямився й відчайдушно смикався, видаючи глухі звуки під стрічкою. Максим поклав Романа поруч, перевірив обох і не вступив у жодну розмову. Потім вийшов на подвір’я й зателефонував Павлові. Сказав одне умовне слово — «забирай». Друг зрозумів, що час їхати по Оксану, відповів коротко й одразу відключився.
Лишався Денис Бондаренко. Фізично він був слабший за інших, зате саме його Максим боявся зустріти віч-на-віч. Кирило не помічав в інших людях нічого, крім зручності, Роман виконував рішення без сумнівів, а Денис чудово розрізняв добро і зло. Він бачив наслідки, соромився їх і все одно сім років продовжував мовчати…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
