Вони були певні, що залишаться безкарними, аж поки одного дня не зникли в лісі

Він не збирався гинути чи переховуватися. Після чужого строку Максим хотів отримати власний — за рішення, ухвалене без тиску й підроблених обіцянок. У цьому вивихнутому уявленні полягала єдина чесність, яку він ще міг собі дозволити. Вранці він встав о п’ятій, випив міцного чаю, перевірив фургон і розклав підготовлені речі так, щоб нічого не забути.

Першим мав стати Кирило. Причина полягала не лише в тому, що він був за кермом і запустив ланцюг чужих нещасть: п’ятнична ніч просто наставала раніше за інші слушні моменти. Максим поставив брудний фургон у темній частині парковки за закладом і взявся чекати. Непримітна машина не привертала уваги, а терпіння за роки ув’язнення стало майже фізичною навичкою.

Вільна людина за кілька хвилин починає позирати на годинник, шукати собі заняття або гортати екран. Максим міг нерухомо сидіти годинами, дослухаючись до далекого гулу музики й спостерігаючи за прямокутником службових дверей. Кирило з’явився далеко за північ. Його дороге пальто було розхристане, шарф волочився по мокрому асфальту, а кроки нагадували рух людини по хиткій палубі.

Він кілька разів намагався викликати машину, роздратовано лаявся в телефон і дзвонив знайомим. Ніхто не відповідав. Кирило притулився до стіни, ледве втримуючи рівновагу, і не помітив наближення Максима. Усе сталося швидко й майже беззвучно: короткий рух, тканина з присипляльним складом, важке обм’якле тіло на руках.

Запах дорогого одеколону змішувався з алкоголем. Максим перетягнув Кирила в кузов, надійно обмежив рухи, заклеїв йому рот стрічкою й натягнув на голову щільний мішок. Він діяв без метушні, заздалегідь прокручуючи кожен рух в уяві, але намагався не дивитися в обличчя людини, що лежала. Якби зараз прорвалися спогади про Оксану чи матір, холодна точність могла зникнути.

Поки Максим укладав важке тіло в кузов, перед очима постав учитель, що лишився на дорозі після удару. Для Кирила та людина стала лише раптовою перешкодою, яку багатий батько мав прибрати разом із наслідками. Пальці Максима мимоволі стиснулися дужче, але він змусив себе зупинитися й перевірити дихання бранця. План вимагав терпіння, а не випадкового спалаху на нічній парковці.

За кілька хвилин фургон виїхав із парковки й розчинився серед рідкісних нічних машин. Кирило лежав нерухомо, дихання лишалося рівним. Максим не відчував ні радості, ні перемоги; лише уважно стежив за дорогою й слухав глухий шум двигуна. Перший крок було зроблено, але замість полегшення всередині стало ще тихіше.

За містом стояв покинутий будинок, що пустував третій рік після смерті господаря. Павло знав це місце й був певен, що там давно ніхто не живе. Максим заніс Кирила в холодну будівлю, поклав на підлогу дальньої кімнати, ще раз перевірив дихання й фіксатори. Потім замкнув двері привезеним замком і подивився на годинник: до появи Романа лишалося менше доби…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇