Вони загнали старого в глуий ліс, не підозрюючи, що в темряві він виявиться зовсім не таким безпорадним

Сніг рипів під широкими шинами. З машин вилізли четверо. Здорові, у нових пуховиках поверх засмальцьованих светрів, із золотими перснями на червоних пальцях.

У двох під куртками вгадувалося залізо. Степан вийшов на ґанок не відразу. Спершу із сіней неквапливо вибрався пес, сів біля ноги господаря й мовчки втупився в гостей.

Потім вийшов і сам старий. У стьобаній тілогрійці, у підшитих валянках, сивий, сутулий. Він мружився на сонце, ніби й справді погано бачив.

— Здоров, батьку! — сказав Лом, широко всміхаючись. — Поговорити треба. У справі.

Степан дивився на них довго. Дуже довго. І ніхто з чотирьох не помітив, як цей підсліпуватий старий за кілька секунд перелічив їх усіх: у кого де руки, у кого під курткою ствол, а в кого ніж, хто стоїть твердо, а хто переминається, хто старший, а хто так, для рахунку.

Він рахував їх так, як мисливець рахує зграю, перш ніж вирішити, кого брати першим.

— Заходьте, коли у справі, — сказав він тихо й відступив убік, пропускаючи їх до хати.

Це й була їхня перша помилка з багатьох.

Вони зайшли. Лом акуратно поклав на стіл дві речі — товсту пачку пом’ятих купюр, перетягнуту аптечною гумкою, і мисливський ніж у потертому піхвах, ніби розкладав товар на прилавку.

— Обирай, батьку! — сказав Лом і сів навпроти, не чекаючи запрошення. — Оце, — він кивнув на гроші, — якщо по-розумному. Або оце, — він торкнувся ножа, — якщо по-дурному.

У хаті було тепло, пахло травами, воском і собачою шерстю.

На стіні сушилися пучки чогось гіркого, під стелею висіли в’язки сухого коріння. Четверо здорових чоловіків зайняли майже весь простір, і від їхніх курток тхнуло тютюном, бензином і тим особливим кислим запахом, який в’їдається в людей, звиклих завдавати болю. Степан не сів.

Він стояв біля печі, спиною до теплих цеглин, обличчям до гостей і до дверей. Старий пес ліг біля його ніг і не зводив очей із чужинців. У Студня справа горіла, і рахунок ішов на години.

Велика крига на річці стає ненадовго: три тижні, від сили чотири, поки мороз тримає русло міцно. Потім приходить відлига, крига починає грати, і важким саням ходу нема. За ці три тижні треба було встигнути перегнати через ліс усе, що банда добула за рік.

Варто було запізнитися — добро протухло б на складах, покупці за кордоном пішли б до інших, і цілий сезон роботи пішов би під лід. А щоб устигнути, потрібен був брід. І потрібне було місце, де можна перевести дух, перепрягти коней, обігрітися, перечекати хуртовину.

Тепле зимів’я на півдорозі. Кордон Степана…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇