Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

— Наші пропозиції щодо неймінгу й брендингу, — сказав менеджер, який відповідав за їхню співпрацю. — Льошо, ну навіщо стільки англіцизмів?

Ксюша скривилася: — Ми ж не на британський ринок виходимо, і не на американський. — Я не знаю, як це буде японською, — усміхнувся чоловік. — У такому разі давайте рідною мовою.

— Ви придумали назву, як я просила? — Так, — чоловік розкрив папку й дістав звідти кілька аркушів. — Ми тут трохи подумали й вирішили, що найкраще підходить назва «Матрьошка».

— «Матрьошка»? Чому? Ми хіба ляльки продавати збираємося? — здивувалася бізнесвумен.

— Ні, але ж ви просили щось таке, що підкреслить не лише японську стриманість. А й наш місцевий стиль. «Матрьошка», по-перше, відображає походження, що компанія вітчизняна.

По-друге, у ній багато менших ляльок, тобто вмісту. Ну і, зрештою, це просто красиво. От дивіться, вже придумали, як це обіграти в нашій майбутній рекламній кампанії.

Чоловік показав на розвішані плакати. Ксюша стрималася, щоб не скривитися. — А де тут японська стриманість?

Виходить, що ви однобічно розглянули поставлене завдання. Чесно кажучи, мені не подобається. Мені здається, що ви підійшли надто просто.

Раз ми місцеві, значить, типові національні сувеніри й матрьошка. Боюся, що мені таке не підходить. До того ж, як японці вимовлятимуть незнайомі слова, ви подумали?

Потрібна якась інша назва, щоб вони легко її вимовляли на свій лад. І при цьому вона має містити і наш, і їхній сенс. А також її написання в англійській транскрипції має бути простішим.

Без неї ми нікуди не подінемося. Але ви тільки уявіть, як написати латинкою «матрьошка»! Отож-бо.

Давайте зробимо так. Я даю вам тиждень на варіанти назви. А потім, коли ми її придумаємо й затвердимо, ви розроблятимете все інше.

Тільки покваптеся. На все про все лишилося кілька місяців. Після школи Ксюша вступила до інституту на економічне відділення й почала підробляти в магазині музичних інструментів.

Настав час злізти з маминої шиї й навчитися заробляти самій. З одного боку, мама, звісно, засмутилася. Вона дізналася, що донька обрала аж ніяк не професію музиканта.

А з іншого, щойно дівчина принесла першу зарплату з магазину, їм стало значно легше жити. І жінка тепер не боялася піти на лікарняний чи у відпустку. Вона знала, що в домі завжди буде їжа.

Поступово в Ксюші навчання відійшло на другий план, а от кар’єра в магазині пішла вгору. Якось директор із жалем похитав головою й сказав: — Добре було б у Японії закуповувати гітари й синтезатори напряму, без посередників.

А то весь прибуток з’їдають їхні комісійні. Ксюша зголосилася допомогти. — Ти знаєш японську? — здивувався начальник.

— Як ти будеш із ними спілкуватися? — За допомогою музики, — усміхнулася менеджерка з продажу. І, побачивши невдоволене обличчя шефа, пояснила.

— Я знаю людей, які говорять і нашою, і японською. Ту саму кураторку, яка возила школярку Ксюшу на фестиваль, дівчина запросила з собою як перекладачку. Вона знову була не Ксюшею, а Оксаною.

Дівчина бачила, як шанобливо спілкуються з нею та її супутницею японці. А ще вона раділа тому, що знову прилетіла сюди. Виявляється, вона дуже скучила.

Відрядження вдалося. Вони домовилися не лише про одну поставку, а й уклали довгостроковий контракт. Начальство, зрадівши, дало добро на оплату курсів японської мови для своєї співробітниці.

Устигати всюди в Ксюші вже не виходило. Тоді вона кинула економіку й поринула у вивчення мови. Мама, бачачи, як її доньку кидає з боку в бік, довго журилася.

Вона порадила Ксюші продовжувати навчання в інституті. Дівчина її заспокоїла, але все одно вчинила по-своєму. Їй першій спала на думку ідея спробувати прямі поставки музичних інструментів із Японії через інтернет і служби доставки.

Виявилося, що в нашій країні багато фанатів, готових платити за такі послуги. Потім японські партнери попросили дещо доставити з наших країв. Ксюша вийшла на виробника й домовилася з ним.

Вона організувала продаж товару в Японію через свій інтернет-магазин. Зрештою, часу на основну роботу в дівчини теж не лишилося, і вона звільнилася. Тепер увесь час Ксюша присвячувала своєму дітищу.

Інтернет-магазин ріс, розвивався, але поки називався просто «Музичний інтернет-магазин Оксани». І лише коли в дівчини розрісся штат до секретаря, водіїв і менеджерів, вона замислилася. Клієнтами стали великі офлайн-магазини, і треба було дати бізнесу звучне ім’я.

Для цього Ксюша обрала одне з найкращих рекламних агентств, що працювали на ринку. І от уже вдруге вони приносили не те, чого їй хотілося. Увечері, поки дівчина йшла на стоянку до машини, вона встигла потрапити під зливу.

Застрибнувши на сидіння, вона відкинула сонцезахисний козирок і подивилася на себе в дзеркало. «Кікімора», — усміхнулася вона відображенню, — «просто викапана кікімора». Цікаво, а в японців є таке слово?

І як воно звучить?