Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

Шишимора. І тут Ксюшу осяяло!

Шишимора! Наша кікімора і японський шіші. Обидва персонажі з національного фольклору.

Співзвучне прізвище є в героя популярних коміксів. А якщо не чіплятися до дослівного перекладу й правильного звучання, то можна інтерпретувати цю назву як «магазин ритму й звуків». Що може пасувати краще?

Адже їхньою спеціалізацією якраз є музичні інструменти, ноти й супутні товари. Ксюша доїхала додому, залишила автомобіль на підземному паркінгу й піднялася на свій шістнадцятий поверх. Тепер вони з мамою жили в просторій квартирі з балконом і чудовим краєвидом на місто.

У вітальні, оформленій у стилі японського мінімалізму, стояв синтезатор останньої моделі. Про такий колись мріяла випускниця Ксюша. А в спальні в дівчини була не полиця в шафі, а ціла гардеробна з одягом.

Там лежала коробка з новими колготками. Тепер вона могла дозволити собі вдягати їх лише один раз і не турбуватися про те, порвуться вони чи ні. Зрештою, у багажнику її машини й у робочому кабінеті лежало ще кілька запасних упаковок.

Зайшовши до квартири, Ксюша пройшла до кабінету й сіла за ноутбук. Вона тут же написала в рекламне агентство придуману назву. І описала, що саме хотіла б отримати в підсумку за місяць.

Від моменту запуску інтернет-магазину «Шишимора» минуло майже десять років. Тепер він перетворився на майданчик для продажу величезної кількості товарів. Від медіаторів до стільців і оркестрових костюмів.

Спочатку дівчина не хотіла виходити за межі своєї вузької спрямованості. Але періодично то одні, то інші клієнти почали просити її продати дитячі музичні іграшки. А потім меблі чи побутову техніку.

Причому подібні прохання лунали як із Японії, так і з нашої країни. Ксюші довелося найняти розробників. Потрібно було зробити з колись маленького інтернет-магазину музичних інструментів повноцінний маркетплейс.

Якщо на батьківщині «Шишимора» був більше відомий у східних регіонах і тим, хто був пов’язаний із музичним бізнесом, то в Японії це був найбільший міжнародний торговельний майданчик. Ксюша часто літала у відрядження до Країни вранішнього сонця й зустрічалася з місцевими бізнесменами. Тепер вона вже знала, що японці звуть її не Оксана, а Акаа-сан, що шанобливо означає «мати».

І це попри її молодий вік! Мініатюрна, у свої тридцять три все ще схожа на персонаж коміксів, молода жінка розгорнула в Японії успішний бізнес. Та, що говорить японською, може, й не вільно, але цілком пристойно, вона стала героїнею новин.

Вона давала інтерв’ю на відомих каналах і навіть знімалася в соціальній рекламі. Ці ролики крутили на вуличних екранах японських міст. Ксюшу почали впізнавати не лише на вулицях Токіо, а й у літаках.

Із нею віталися в туристичних місцях і навіть у ресторанах на ділових вечерях із бізнес-партнерами. Якось дівчина поїхала до Кіото швидкісним потягом. І вона втомилася протягом двох годин вставати з крісла й кланятися всім охочим із нею привітатися.

— Ксеніє Володимирівно, ви просили нагадати, що у вас завтра зустріч однокласників. — Точно, Леро, дякую велике! Що б я без тебе робила?

Я ж уже практично забула про неї. Жодних у нас форс-мажорів немає? — Ні, все гаразд.

— Ви туди з роботи поїдете? — Ну звісно, тільки сама. — Добре, на своїй машині.

Але Ігор Сергійович велів, щоб я вас одну нікуди не пускала. Час нині тривожний, мало хто може на вас полювати. Після того випадку він сказав невідступно за вами стежити.

— Леро, я тебе благаю! Ну що там було? Неадекват якийсь, хвора людина.

Що ж тепер, усіх і кожного підозрювати в замаху на мене? Ти тільки уяви, як я прийду на зустріч однокласників з охоронцями. Ну смішно ж!

— Нічого не знаю, Ксеніє Володимирівно. Якщо Ігор Сергійович дізнається, що ви поїхали без охорони, він мене звільнить… Ксюша похитала головою.

— Що ж мені робити?