Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

— усміхнулася мама.

— Усе добре, тепер лишилися тільки іспити й випускний, — кивнула дівчинка. І пішла до кімнати, щоб привести себе до ладу. Компанія однокласників, які зустрілися через п’ятнадцять років, весело спілкувалася.

Люди плавно перетікали з одного краю столу на інший. Вони замовляли ще випити й закусити, обговорювали останні новини. Прекрасна половина незмінно на чолі з Аллочкою ділилася секретами.

Обговорювали, де і що можна купити справжнє, фірмове, а не якийсь там ширвжиток. Жінки вихвалялися доходами чоловіків і коханців. Чоловіки домовлялися про риболовлю, похід на футбол і поїздку за місто до Данила на дачу.

— У мене там лазня зі зрубом, поруч річка крижана, — вихвалявся він. — Напаришся аж до нестями, і бульк у холодну воду! А після так добре, ніби заново народився.

Приїжджайте з сім’ями, нехай і ваші дружини відпочинуть. А дітям-то яке роздолля! — А в тебе самого діти є? — раптом поцікавився хтось.

— А як же, п’ятеро! — П’ятеро? — ахнули майже всі за столом. — Коли ж ти встиг?

— Ну, анітрохи не бентежачись, — промовив він. — Від останньої дружини тільки один. — А непередостанніх дружин у тебе скільки? — зацікавився Мішка.

— Та, Мішаню, всього-то дві. — Ви з Алкою змагаєтеся, чи що? — підморгнув йому Денис. — Ну вже ні! — гаряче заперечила дівчина.

— Я поки не знайду надійну опору, народжувати дітей не збираюся. Це тільки ви наробите нащадків і тікати. — Стій, — зупинив її Міша й знову повернувся до Данила.

— П’ятеро дітей від трьох дружин? — Четверо від двох. Із другою дружиною в нас дітей не було.

Ще один від коханки. Я його всиновив, коли вона з чоловіком розлучилася. — Оце ти даєш, хто б міг подумати!

Ніяк вибрати відповідну не можеш? — Не можу. Ми зустрічаємося, закохуємося, все добре.

А щойно починаю розуміти, що щось не те, так вона мені вже заявляє, що вагітна. Але я, як чесна людина, зобов’язаний одружитися. Дитину знову ж таки визнаю, а потім подаємо на розлучення.

Вони ж думають, що я такий веселий і безшабашний, і в житті теж такий. А насправді я страшенний зануда й похмурий тип. — Точно-точно, можу це підтвердити, — подала голос Алла зі свого кінця столу.

— Ми тому й розійшлися. Добре хоч, що я виявилася розумнішою за твоїх інших дружин і не стала від тебе вагітніти. — Що? — здивовано перезирнулися однокласники.

— Знайомтеся, моя друга дружина Алла. Данил підвівся з-за столу й показав рукою на дівчину. Денис хмикнув.

— Я навіть не здивований. А от хто розумніший — це ще питання. От ти, наприклад, Ксюхо, як у тебе справи з особистим життям?

Він повернувся до Ксюші, яка сиділа поруч із Мішею. — Ти мені себе, чи що, пропонуєш? — м’яко усміхнулася вона. — Дякую, звісно, але мені зараз не до цього.

— То так і скажи, що в тебе чоловік і діти. — От уже чого немає, того немає, — похитала Ксюша головою. — Я ж кажу, що поки часу на це немає.

— Куди ж ти його витрачаєш? По концертах, чи що, їздиш, велика піаністко? Відповісти дівчина не встигла.

За час розмови з окремої банкетної зали вийшли кілька японців. Вони йшли, мабуть, проводжати когось із гостей. Але раптом несподівано зупинилися навпроти столу однокласників і різко змінили напрямок.

Ставши навпроти місця, де сиділа Ксюша, іноземці почали їй кланятися. — Акаа-сан! Акаа-сан! — почув Міша, який сидів поруч.

Він вразився, звідки ця компанія, судячи з усього, немолодих японців, знає ім’я його однокласниці. Два амбали підвелися зі свого столика неподалік і теж наблизилися. Вони уважно спостерігали за підопічними.

Тих, хто сидів за столом, здивувала така поведінка іноземців. Однак приголомшило їх зовсім інше. Колишня однокласниця Ксюша раптом підвелася їм назустріч.

Вона теж почала кланятися й щось відповідати японською. Приголомшені свідки цієї сцени мовчки переводили погляд із Ксюші на японців і назад. Вони силкувалися зрозуміти, що ж зараз тут відбувається.

— Ксеніє Володимирівно, до вас рекламне агентство. Проведи їх у переговорну, гаразд? Ксюша закінчила писати, натиснула кнопку «Надіслати» й підвелася зі свого місця.

— Що ж, подивимося, що вони принесли цього разу. Коли вона зайшла до кімнати, по стінах уже були розвішані макети майбутньої рекламної кампанії. А на столі лежала папка великого розміру.

— Це що ще за талмуд?