Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

Їхати з охороною не можу. Допустити, щоб тебе звільнили, теж.

Без тебе я як без рук. Давай тоді вони просто поїдуть за мною, га? Сядуть у ресторані за сусідній столик і зроблять вигляд, що ми з ними незнайомі.

Ну, принаймні до того моменту, поки щось не станеться. А я певна, що нічого не трапиться. Мої однокласники — абсолютно адекватні люди.

Я підозрюю, що вони навіть не знають, чим я займаюся. Секретарка з сумнівом похитала головою. — Мені останнім часом здається, що вас уже знають усі не тільки в Японії, а й тут.

Знаєте, скільки нових продавців у нас з’являється щотижня? Ксюша усміхнулася. — Знаю, мені звіти аналітики надають.

Запевняю тебе, що те, що для Японії багато, для нас — крапля в Японському морі. Ну то як, ми домовилися щодо охорони? Лера кивнула: — Я їм передам.

За кілька місяців до цієї розмови Ксюша виходила з офісу. Раптом на неї накинувся якийсь чоловік. Він спробував накинути їй на голову чорний мішок і запхати дівчину в машину.

Чого нападник не врахував, так це того, що Ксюша свого часу взяла кілька уроків із самооборони. Японські майстри виклали їх як подарунок від одного з клієнтів. Дівчина, зрозумівши, що сама не впорається, почала не лише чинити опір, а й кричати.

З офісу вискочив той самий Ігор Сергійович, який відповідав за охорону будівлі. Загалом, нападника скрутили й здали поліції. Ним виявився неврівноважений чоловік, який чи то сплутав Ксюшу з кимось, чи то вирішив, що вона призначена йому вищими силами.

Так, був іще нюанс, що чоловік захоплювався японською культурою. Може, тому він знав, хто така засновниця маркетплейсу «Шишимора» і як вона виглядає. Уже перед самим виходом Ксюша дізналася, що виникли проблеми на етапі відвантаження товару в логістичному центрі.

Машина будь-що мала виїхати сьогодні. Інакше можна було запізнитися з доставкою. Однак водій проблему вирішувати не захотів, сказавши, що це не входить до його обов’язків.

— Ну зачекай, — злилася Ксюша, поки їхала містом. — Я тобі влаштую «не мій обов’язок». Будеш шукати собі іншу роботу!

Водій був із новеньких. Але поводився так, ніби він щонайменше начальник автопарку. У дівчини давно свербіли руки вліпити йому догану, тільки він не давав приводу.

А от зараз проколовся. Шкода тільки, що Ксюша поспішала. А то вона б звільнила його негайно.

Припаркувавшись, вона вискочила з машини й забігла до ангара. Там її вже чекали з накладними. Ксюша вирішила питання за п’ять хвилин.

Вона кинула водієві: — Повернешся з рейсу, прийдеш по розрахунок. І попрямувала назад до машини.

Вона й так безбожно запізнювалася. Услід за нею рушили охоронці, які всю дорогу до складу їхали слідом. Так їм веліла Лера, і, мабуть, Ігор Сергійович.

Один із них вирішив відчинити дверцята перед Ксюшею. Але зробив це так незграбно, що світло-блакитне пальто начальниці зачепилося за вушко навісного замка. Гострий край розрізав боковий шов, порвавши нитки й залишивши під лівим рукавом брудну пляму.

— Ой, вибачте, Ксеніє Володимирівно! — злякався винуватець. — Давайте заїдемо додому, щоб ви перевдяглися, а потім ми вас відвеземо.

— Не треба, часу немає, — махнула дівчина рукою. — І так запізнююся. Все одно я його там зніму.

Привезіть мені з дому інше. У мами спитайте, вона вам дасть. У той момент вона зовсім забула, що на зустрічі може бути та сама однокласниця Аллочка.

Від уважного ока якої не вислизне жоден недолік в одязі. Ксюша згадала про її існування тільки коли почула їдкі слова. «Обідранка! Напевно, знайшла пальто на благодійному розвалі».

Утім, коли до ресторану зайшли охоронці, то один із них кивнув дівчині. Він давав зрозуміти, що вони привезли інший одяг. — Ти їх знаєш?