Я вирішила зненацька потішити подругу, тож нікого не попередила й приїхала до неї на дачу…

Слідом за ним з’явилася Альона Черненко — ефектна темноволоса жінка в бірюзовому брючному костюмі. Під пахвою вона тримала шкіряну папку.

— Приємно познайомитися, — сказала Альона. — Ваш чоловік часто розповідав про сім’ю.

— Сподіваюся, не про все, — відповіла Марина.

Олег кинув на неї застережливий погляд. На столі з’явилися договір позики, розписка й додаткова угода. Згідно з паперами, Марина мала передати компанії мільйон готівкою, відмовитися від права вимагати дострокового повернення, а решту суми отримати лише після завершення нового проєкту.

— Чим забезпечується позика?

— Це зайве, — втрутився Олег. — Гроші від квартири підуть у наш спільний бізнес.

— Компанія належить тобі, а не нам.

— Ми вісім років подружжя. Не розмовляй зі мною як із чужою людиною.

Альона примирливо всміхнулася.

— Зараз головне — не гаяти часу. Коли прострочення буде закрито, кредитор відмовиться від претензій.

— Претензій до мене?

Усмішка зникла.

— Я не зовсім розумію.

Марина дістала копію повідомлення.

— Я говорю про поруку, якої ніколи не підписувала.

Олег вихопив аркуш, швидко прочитав і кинув назад.

— Звичайна формальність.

— Чий підпис стоїть у договорі?

— Мій. Ти все одно дала б згоду.

Лариса різко підвела голову. Альона торкнулася його руки.

— Не треба говорити про це тут.

— Чому? — спитала Марина. — Документ же, за-вашому, законний.

— Нам треба було зекономити час, — роздратовано сказав Олег. — Фірма терміново потребувала грошей…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇