Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

— Де мої п’ятдесят тисяч, Оксаночко?

Галина Миронівна завмерла посеред вузького передпокою в такому об’ємному пуховику, що майже перекрила прохід. Із хутряної шапки на потертий лінолеум стікали краплі талого снігу, але свекруха їх наче й не помічала. Вона дивилася на невістку пильно й вимогливо, ніби прийшла забрати давно обіцяний борг.

Оксана не поспішаючи відтиснула ганчірку над синім відром і випросталася, притримуючи долонею втомлений поперек.

— Ви, здається, проґавили одну дрібницю, Галино Миронівно. Ваш син уже місяць не працює. Тепер він, за власними словами, шукає себе, а я сама оплачую житло, рахунки, продукти й дорогу до хлібозаводу. Зарплата технолога не розтягується за вашим бажанням.

Свекруха зневажливо підібгала губи, блиснувши надто рівними білими зубами, і з театральним стражданням притисла руку до грудей.

— Богдан завжди дбав про моє здоров’я. Тиск скаче, суглоби ниють, судини зовсім погані. Мені постійно потрібні дорогі ліки, і тепер його обов’язки переходять до тебе. Хороша дружина розуміє: здоров’я матері чоловіка — справа свята.

За тонкою стіною вітальні пролунав довгий, ситий позіх. Богдан прокидався на дивані, до якого за останні двадцять вісім днів устиг прирости майже намертво. Ще недавно він працював старшим інспектором у міській комунальній службі, але одного дня вирішив, що керівництво не здатне оцінити масштаб його обдарувань. Богдан увірвався до начальника, назвав того безнадійним ретроградом, жбурнув діркопробивач у стіну, протупотів по розкладених кресленнях і пішов, певний, що великі компанії негайно вишикуються за ним у чергу.

Черга чомусь не з’явилася. Богдан накинув куплений колись зі знижкою бордовий шовковий халат, почав дивитися ролики про миттєвий успіх і оголосив, що відновлює внутрішній ресурс. Пропозиції з оплатою нижче трьохсот тисяч він вважав образливими, тому навіть не збирався заради них перевдягатися. Підтримувати його сили належало Оксані: щовечора вона мала приносити улюблений вишневий йогурт.

— Жодних обов’язків я від Богдана не переймала, — сказала Оксана, витираючи руки об фартух. — За двадцять вісім днів він не приніс у дім жодної копійки. Я й без ваших вимог ледве даю собі раду.

— Мій син проходить важливу трансформацію, — відрізала Галина Миронівна. — Він створений для серйозних звершень, а не для звичайної роботи. Поки Богдан накопичує сили, ти зобов’язана забезпечити йому надійний тил. І про мене не забувай: я його виростила, найкращі роки віддала. Завтра гроші мають бути на моїй картці, інакше від переживань у мене знову розболиться поперек.

Вона розвернулася з несподіваною для хворих суглобів легкістю й так грюкнула дверима, що зі стелі посипалася побілка. Оксана підійшла до вікна. Внизу Галина Миронівна одним стрибком оминула широку калюжу, спритно ухилилася від велосипедиста й бадьорим кроком попрямувала до зупинки. Від цієї картини Оксані стало смішно, але сміх вийшов сухий і неприємний: її терпінню добігав кінець…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇