Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

Антон не випускав їх із поля зору, не хотів, щоб мати дзвонила батькові першою. Алла пішла з Катрусею на прогулянку. Минуло хвилин п’ятнадцять після їхнього виходу, як задзвонив мамин телефон.

Антон узяв слухавку. Почув нетерплячий незнайомий чоловічий голос.
— Я можу почути Аллу або Антона? — спитав чоловік.

Підліток миттю збагнув, що це дзвонять за оголошенням. Адже він під текстом оголошення вказав номер телефону, під яким написав: питати Аллу або Антона.
— Я Антон, — сказав хлопець. — А ви хто?

— А я Герман. Я телефоную за оголошенням. Мій Цезар у вас.
— Який ще Цезар? — насторожено спитав хлопець.

На той час він уже начитався про те, що за породистими собаками іноді приходять шахраї, видаючи себе за господарів і намагаючись нажитися на подальшому продажі собаки. Тому підліток вирішив, що пильність не завадить.
— Це мій пес, — нетерпляче пробасив незнайомець. — Дайте мені вашу адресу, я під’їду.

— Записуйте, — суворо сказав Антон. — Але попереджаю, якщо собака вас не впізнає, ви її не отримаєте.
У слухавці пролунав радісний сміх, і чоловік сказав:
— Собака мене впізнає, не сумнівайся.

І в двері постукали. На порозі стояв одягнений зовсім не по погоді кремезний чоловік. Він був у легкій шкіряній куртці, черевиках і без шапки.

Щойно гість переступив поріг, як пес із радісним гавкотом щодуху кинувся до нього. Чоловік підхопив важкого хвостатого друга, почав його гладити, а пес повискував від захвату й крутився на руках господаря, мов дзиґа, ризикуючи звалитися на підлогу. Сумнівів у тому, що пес зустрів свого улюбленого господаря, не залишалося.

Антон усміхався. Йому було радісно, що пса знайшли, але дуже шкода, що скоро його заберуть. Хлопець уже встиг прив’язатися до нього.

Потай від мами давав Цезареві ковбасу, задовольняючись лише хлібом від своїх бутербродів. Чоловік спустив собаку з рук на підлогу й спитав:
— Дорослі вдома є?
— Ні, я сам, — відповів хлопець. — Мама з сестричкою пішли гуляти.

— Ну, гаразд, — не зводячи щасливих очей із собаки, сказав чоловік. — Ми й без мами питання вирішимо. Сподіваюся, ви з мамою обговорювали, скільки грошей хочете за те, що врятували мого собаку?

— А ми не за гроші її рятували, а просто тому, що вона замерзла б, якби ми не взяли її додому.
Чоловік розкотисто розсміявся, а потім сказав, що хоче віддячити підліткові й мамі за порятунок своєї собаки, і попросив, щоб хлопець зателефонував матері й уточнив суму. Антон пояснив, що не дозволив мамі брати телефон, щоб вона не надумала дзвонити татові, і додав, що рятували собаку не за гроші, і взагалі вони не жебраки.

Чоловік заявив, що не може піти просто так і дочекається господині, щоб подякувати їй.
— Чаю будете?