Я запізнилася на зустріч випускників і зіткнулася з минулим, яке вважало себе переможцем

Того ж вечора, коли Оксана прийшла по Данила до школи, до неї підійшла класна керівниця. Молода жінка виглядала збентеженою й трохи стурбованою.

— Оксано Романівно, можна вас на хвилинку?

— Звісно.

— Сьогодні до школи приходив чоловік. Питав Данила. Сказав, що він його батько.

Оксана відчула, як у грудях піднімається тривога.

— Він бачив сина?

— Ні. Я не дозволила. Без вашого дозволу ніхто сторонній до дитини не підійде. Але він сказав, що повернеться.

— Дякую, що повідомили.

Данило почув останні слова і, коли вони вийшли за шкільні ворота, спитав:

— Мамо, це правда був мій тато?

Оксана присіла перед ним, поправила комір куртки.

— Так. Але він не повинен приходити так, без попередження.

— А я можу його побачити?

Вона дивилася в сірі очі сина — такі схожі на очі Руслана — і не знаходила простої відповіді.

— Колись, — сказала вона обережно. — Але я маю бути поруч.

Увечері Руслан зателефонував знову.

— Я хотів побачити сина.

— Ти не мав права приходити до школи.

— Я його батько.

— Батько, який сім років не цікавився, де дитина живе й чим хворіє.

— Я хочу все виправити.

— Або хочеш тиснути через Данила, щоб я забрала заяву?

— До чого тут заява?

— До того, що ти з’явився рівно після повістки.

Він роздратовано замовк, потім сказав:

— Отже, зустрічатися з сином ти не дозволиш?

— Це питання можна буде вирішити спокійно. Після суду.

Наступного дня Григорій Маркович попередив її, що адвокат Руслана надіслав запит про її роботу, графік і зарплату. Лікарня без згоди нічого не надала, але сам факт змусив Оксану похолонути.

Юрист пояснила телефоном:

— Він може спробувати виставити вас неблагополучною матір’ю або довести, що дитині краще з ним. Збирайте характеристики: з роботи, зі школи, із секції. Усі грамоти, довідки, підтвердження.

Оксана знову почала збирати папери. У школі Данила хвалили: старанний, спокійний, вчиться добре. Тренер із карате дав характеристику й копії грамот зі змагань. Сусідки погодилися підтвердити, що Оксана дбає про сина, а Руслана за всі ці роки у дворі ніхто не бачив.

Кожен новий аркуш у папці був для неї маленьким щитом. Та вночі щити здавалися тонкими, а страх — величезним…