Я запізнилася на зустріч випускників і зіткнулася з минулим, яке вважало себе переможцем

Storium · Читать на русском:

Що ближчою ставала дата засідання, то гірше Оксана спала. Їй снилося, що суддя говорить байдужим голосом, ніби Данила забирають у неї, що Руслан стоїть поруч із задоволеною усмішкою, а вона не може вимовити й слова. Прокидалася вона мокра від холодного поту й довго лежала, слухаючи рівне дихання сина на розкладному дивані.

Одного разу Данило сам помітив:

— Мамо, ти вночі весь час крутишся.

— Просто багато думаю.

— Про тата?

Оксана не стала брехати.

— І про нього теж.

Хлопчик сів на ліжку, обійняв коліна.

— Я все одно хочу його побачити. Усі розповідають про своїх тат, а я навіть не знаю, як мій виглядає.

Оксана дістала стару коробку з документами й фотографіями. На самому дні лежав весільний знімок. Вона і Руслан — молоді, усміхнені, ще не знаючи, скільки болю може вміститися в кілька років.

— Ось, — сказала вона, передаючи фото синові.

Данило довго розглядав обличчя батька.

— Я схожий на нього.

— У вас однакові очі.

— Чому він пішов?

— Злякався відповідальності. Не був готовий бути татом.

— А тепер готовий?

— Не знаю.

— Тоді чому ти боїшся?

Оксана ковтнула.

— Бо боюся, що він з’явиться, а потім знову зникне. І тобі буде боляче.

Данило обійняв її за шию.

— Я вже великий. Я впораюся.

За тиждень до суду Руслан запропонував зустрітися в кафе. Оксана довго вагалася, але погодилася. У невеликій залі біля вікна він уже чекав її з чашкою кави.

— Я готовий платити добровільно, — почав він. — Десять тисяч на місяць. Без суду.

— За твоїх доходів це смішно.

— Це нормальна сума.

— За законом ти маєш віддавати чверть доходу й закрити борг за минулі роки.

— Я стільки не потягну.

— Данила я тягнула сама. Сім років.

Руслан скривився.

— Ти знову за своє.

— Це не «своє». Це життя твого сина.

Він нахилився ближче, знизив голос.

— Оксано, давай почнемо спочатку. Я був поганим чоловіком, поганим батьком. Визнаю. Але люди змінюються.

— На зустрічі випускників ти назвав мене квочкою.