Я застала майбутню свекруху у власній квартирі вже після першого ж побачення й одразу зрозуміла, що знайомство буде незвичайним

Галина Іванівна діяла рішуче. Опівдні вона стояла біля дверей Оксаниної квартири. Дублікат увійшов у циліндр замка м’яко, провернувся без скрипу.

Жінка штовхнула важкі двері й переступила поріг, втягуючи носом повітря. Пахло дорогими парфумами, кавою і чимось невловно затишним.

— Непогано, — винесла вердикт Галина Іванівна, кидаючи свої баули просто на світлий паркет передпокою.

Із глибини квартири вийшов Барсик. Кіт сів навпроти незваної гості й утупився в неї немиготливим поглядом жовтих очей.

— Ану геть, клубок шерсті! — гаркнула жінка, змахнувши руками.

Барсик навіть не ворухнувся. Він зневажливо смикнув вухом і повільно, з гідністю королеви, пішов під диван.

Галина Іванівна засукувала рукави. У її картині світу статус майбутньої свекрухи давав їй безмежні права на чужі квадратні метри.

Для початку вона попрямувала на кухню, відчинила холодильник, зневажливо скривилася при вигляді маленької баночки каперсів і упаковки сиру з блакитною пліснявою.

— Зіпсувалося все, пліснявою пішло, зовсім дівка господарства вести не вміє, — пробурмотіла собі під ніс і рішуче змахнула сир у смітник.

Потім настала черга спальні — святая святих. Галина Іванівна розчахнула дверцята шафи-купе з таким виглядом, ніби прийшла проводити митний огляд. Вішалки полетіли в різні боки.

— Це що за довжина? Це для кого вона такі подоли носить? Тьху, соромота!

Сукня за сукнею летіли на застелене свіжою білизною ліжко. За пів години ідеальний лад у шафі перетворився на наслідки торнадо. Частину речей, які здалися Галині Іванівні недостатньо скромними, вона дбайливо запхала в прихоплений із собою непрозорий пакет із супермаркету.

— Племінниці Маринці — їй у селі на танці бігати саме те буде, — бурмотіла жінка, задоволено оглядаючи плоди своїх трудів.

Тут її погляд упав на стілець. Там висів домашній халат Оксани, неймовірно пухнастий, персикового кольору, з глибокими кишенями й величезним капюшоном.

Галина Іванівна помацала тканину — м’яка, дорога. Вона без сорому стягнула з себе кофту, розстебнула спідницю й влізла в чужий халат. Тканина натяглася на її поважних формах, як оббивка на старому дивані, але жінку це анітрохи не збентежило.

— Оце я розумію — придане, — хмикнула вона, зав’язуючи пояс так туго, що він загрозливо затріщав.

Після ревізії Галина Іванівна вирішила закріпити свій статус повноправної господині кулінарним шедевром.

Вона витягла зі своїх баулів качан капусти, принесений із дому шматок замороженого минтая й заходилася куховарити. За годину квартирою поповз стійкий задушливий запах тушкованої риби з овочами, який намертво вбирався в штори й оббивку меблів. Галина Іванівна, задоволена собою, всілася на диван просто у вуличних капцях, увімкнула телевізор на повну гучність і стала чекати…