Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

— думала вона, переслідуючи позашляховик Юлії. — Ні вже, я в усьому розберуся, чого б мені це не коштувало. Здається, вони прямують до шосе».

Автомобіль, за яким вона стежила, залишив позаду міські автостради й виїхав на шосе, що вело в передмістя. Що далі їхала за жінками Світлана, то сильніше починала боліти голова. Коли фари позашляховика різко блимнули й зникли за поворотом, Світлана навіть розгубилася. Цей поворот вів до її власного будинку. Не було жодних сумнівів, що Аглая з Юлією прямують у її селище.

«Вони що, в гості зібралися? — роздратовано подумала Світлана. — Невже Валера, користуючись моєю відсутністю, запросив їх обох до мого дому? Якщо це так, то йому точно не поздоровиться. Сварки сварками, але це вже перебір».

Однак, пірнувши в улоговину між пагорбами, джип проїхав вулицю, де стояв Світланин будинок, і попрямував далі, за річку. Розгубившись, Світлана навіть пригальмувала.

Далі переслідувати жінок було небезпечно. Будинків ставало дедалі менше. Світло фар машини, що їхала позаду, неодмінно привернуло б увагу водійки й пасажирки позашляховика. Якусь відстань Світлана все ж проїхала, а потім вимкнула фари. А далі з жахом зрозуміла, куди прямують ці двоє. Місцем призначення, поза всяким сумнівом, був старий почорнілий будинок на схилі пагорба.

Серце глухо закалатало в грудях. Здавалося, кожен удар громовим відлунням віддається в голові. Світлана припаркувалася на узбіччі й вирішила далі йти пішки — у разі чого вона завжди могла б добігти до свого дому. Місцевість вона знала добре. Майже весь схил був поритий стежками. Щоправда, близько до того будинку вона ніколи не підходила, але особливого вибору не було. Машина в цьому разі тільки заважала б.

Фари позашляховика згасли. Судячи з усього, машина доїхала до перекошеної хати. Продиратися майже в повній темряві крізь високу траву було важко. Але Світлана не зупинялася. Коли вона нарешті підійшла до будинку, то помітила у вікні тьмяне світло. Підкравшись впритул до стіни, жінка стала навшпиньки й спробувала роздивитися, що відбувається всередині. До її вух долинув діалог.

— Це напевно спрацює? — сухо запитала Аглая якусь замотану до самих очей стару.

— Тобі сіль нічого не довела? Хіба мало я свою силу показувала? Ми стільки років уже з тобою, Глашенько, це все практикуємо, а ти все не віриш. Не думала я, що ти все ж наважишся. Гріх же це!

Стара гидко розсміялася, від чого по тілу Світлани побігли мурашки.

— А що я можу вдіяти?