Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

— озвалася Аглая. — Хто ж знав, що ця дівка вирішить від мене подалі втекти? А в їхній дім у мене вільного ходу немає.

— Давайте вже швидше, — нетерплячим голосом перебила Юлія. — Мені вже починає це все набридати. Домовленість була, що Валерій покине свою жінку й повернеться до мене.

— Чого ти гарячкуєш, Юлечко? — шорстко розсміялася стара. — Сама вже тхнеш падлом від своїх чорних приворотів, душа гниє, ніякі парфуми не врятують! Я й так багато зробила. Якщо вже в тобі любов кипить, то й почекати неважко. Чорна магія швидко не діє. У вашого Валери надто сильна воля. Мені багато часу знадобилося, щоб його почуття до жінки пригасити. Скажи спасибі, що на нього подіяло моє навіювання, і він тут будинок збудував для вас. А ти думала, легко міську бабу зі світу зжити? Мені довелося змусити твого Валеру збудувати будинок тут, щоб вона на моїй землі жила. Я сім років її енергію через землю й сад по краплі тягнула, щоб її природний захист пробити! А тепер вона ослабла, можна й добивати.

— Для неї! — нервово вказала Юлія.

— Ні, для вас. Тепер позбутися тієї жінки буде простіше. Вона й так уже хвора. Завтра ввечері закріпимо — і можеш сміливо до свого судженого їхати. Не прожене.

— А що, як не вийде? — запитала Аглая.

— Ну вже ні, — прокаркала стара. — Сіль уже її під контролем тримає. Єдине, як вона могла б із нами впоратися, — це згодувати вам обом цю сіль. Тільки вона, найімовірніше, просто викинула все або змила. Тож не бійтесь. Ну що, почнемо?

Жінки підвелися й узялися за руки. Світлана заворожено спостерігала, як вони почали наспівувати якусь пісню, дуже схожу на ту, що звучала в її кошмарі. Дивитися далі вона не змогла. Голова розболілася з новою силою. Вона відійшла від вікна й швидким кроком попрямувала до машини.

Треба було щось терміново робити. Трохи заспокоївшись, Світлана зрозуміла: єдиний спосіб зняти порчу — повернути її творцям через ту саму сіль. Вона згадала сільські історії з дитинства й вирішила діяти. Повернувшись наступного ранку до міської квартири, вона розробила план разом із Поліною.

— Поліно, нам треба поговорити, — повідомила вона доньці.

— Що ще? — невдоволено відповіла дівчина, але в голосі вже не було колишньої грубості.

— Я в смертельній небезпеці. Знаю, що ми останнім часом не ладнаємо. Знаю причину, але крім тебе мені ніхто не може допомогти.

В очах доньки блиснув знайомий вогник. Світлані вдалося її зацікавити.

— Твоя бабуся дещо зробила, через що зараз уся наша родина стоїть на порозі розладу. Якщо я тобі хоч трохи дорога, то зроби для мене дещо. Я потім тобі все поясню.

— Гаразд, — неохоче, але вже без колишньої агресії погодилася Поліна. — Хоча мені здається, що ти перебільшуєш. Ти ходила вчора до лікарні?