Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»

— Усе зі мною добре, — бабуся Олена заспокоїлася. — Пообіцяй мені, що коли я помру, ти прикрасиш свою ялинку на згадку про мене, онучко.

Ліза сполошилася.

— Бабусю, ти хвора? Чому ти так кажеш? А як же твоя ялинка?

— Та нащо мені тепер та ялинка? Адже раніше я її тільки заради тебе й убирала. А цього року у вас із Вадимом буде своя ялиночка. А я нарву в парку ялинових гілок та поставлю в банку з водою заради лісового аромату. Що ще старій треба?

Бабуся засміялася й обійняла онуку.

— Іди додому. Та дивися, мішок не загуби. Таких іграшок зараз у магазині не знайдеш.

— А ти прийдеш до нас святкувати Новий рік? — йдучи, запитала Ліза.

— Ні, не прийду, — твердо відповіла бабуся. — Ви своєю молодою компанією святкуватимете, а я стара, мені спокій потрібен. Тож посидимо ми із сусідкою, цокнемося келихами під бій годинника й на бічну.

Тоді Ліза у своєму щасті не звернула уваги на смуток в очах старенької, бо її думки займало одне — що подарувати чоловікові, в якого все є. Того року Вадим так і не дозволив прикрасити їхню розкішну ялинку, що сягала мало не до стелі, старими вінтажними іграшками.

— Дизайнер уже підібрав нам прикраси для ялинки, а ці, ти вже пробач, сюди зовсім не вписуються, — сказав він і гидливо кинув скляного, вручну розмальованого Санту назад у мішок. — Викинь це.

Ліза взяла мішечок із рук чоловіка й зітхнула. Старі іграшки й справді не вписувалися в їхній новий інтер’єр. Та й бабуся була жива, тож Ліза зовсім не засмутилася, а сховала дорогі серцю речі в стару дідову валізу. А тепер, коли бабуся померла, ці іграшки були для Лізи дорожчі за коштовності всього світу. Вона сіла на підлогу й відкрила мішок.

Усередині, перекладені старими газетами, лежали до болю рідні дрібнички. Ліза діставала їх по одній і милувалася, як колись у дитинстві. Тут були і грибочки, і будиночок з облупленою фарбою, яскраві вишеньки й білі сніжинки зі скляних трубочок.

— А ось і ти, Санто, — усміхнулася Ліза й потерла скляній іграшці червоні щічки.

Санта усміхався в бороду, тримаючи в одній руці тріснутий від часу посох, а в другій — червоний мішок із подарунками…