Зглянувшись над побитим волоцюгою, заможна жінка дозволила йому переночувати у своїй лазні
Вона дійшла до будинку й у передпокої розкрила його. Усередині виявилося офіційне запрошення на великий світський захід, де мали зібратися представники міського бізнесу й міського керівництва. На звороті картки від руки було дописано:
«Одягніть ту саму сукню, у якій ви поверталися з театру. Ви маєте сяяти. Ваш друг».
Марина завмерла посеред передпокою, і її серце забилося швидше. Та сама сукня.
У пам’яті миттєво ожив той теплий квітневий вечір, прибраний сад і захоплений погляд її мовчазного помічника біля оновленого декоративного містка. Помилки бути не могло: послання залишив Андрій. Він усе пам’ятав і не забув її.
Марина піднялася до спальні, розчахнула шафу й дістала ту саму струмливу сукню.
Дивлячись на неї, Марина вперше за довгі місяці смутку всміхнулася. Хоч борги й загрожували зруйнувати її колишнє життя, того вечора вона вирішила прийняти запрошення. Марина востаннє дозволила собі вийти в люди й піти туди, куди кликав її захисник.
Марина набрала номер своєї колишньої працівниці й близької подруги, майстрині з макіяжу та зачісок. Та приїхала, привізши із собою цілу валізу професійної косметики. Кілька годин вони провели в невеселих розмовах, поки подруга чаклувала над обличчям і зачіскою Марини, повертаючи їй колишній лиск і маскуючи сліди втоми.
Коли все було готове, Марина потягнулася до сумочки, але подруга м’яко, проте рішуче перехопила її руку. Вона лише сумно всміхнулася й похитала головою, чудово розуміючи, в якому відчайдушному становищі перебуває Марина. У цій безкорисливій жіночій підтримці було стільки тепла, що Марина ледь стримала сльози.
Розорена господиня майже закритої мережі салонів була готова до свого останнього виходу в світ. Марина вийшла з машини біля парадного входу до розкішного ресторанного комплексу, де сьогодні відбувався головний світський раут міста. Серце схвильовано калатало, але вона розправила плечі, високо підняла голову й упевненим кроком попрямувала до масивних дверей.
На вході суворий охоронець чемно попросив показати запрошення. Марина простягнула картку з емблемою компанії «МістПроєкт», витисненою золотом. Він звірився зі списком і, шанобливо схиливши голову, вказав на двері.
Марина ввійшла до величезної зали, залитої світлом кришталевих люстр. Музика приємно пестила слух, довкола пропливали дами в діамантах і чоловіки в дорогих костюмах. Марина йшла крізь натовп, озираючись навсібіч.
Вона відчайдушно сподівалася побачити Андрія в усій красі, вірячи, що за ці місяці він відновив своє добре ім’я й запросив її сюди, щоб відсвяткувати тріумф. Але замість дорогого серцю обличчя Марина натрапила на злий, насмішкуватий погляд…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
