Зглянувшись над побитим волоцюгою, заможна жінка дозволила йому переночувати у своїй лазні

Цю шляхетну, гідну людину жорстоко розтоптали, позбавили колишнього життя й імені. Жінка ввела в пошуковий рядок прізвище Бондаренка та назву компанії й остовпіла від цинізму офіційної версії. «Подивіться, Андрію, тут написано, що Бондаренко тепер одноосібно очолює “МістПроєкт”, а ваше раптове зникнення вони пояснили тим, що відомий інженер просто втомився від метушні, відійшов від справ і виїхав за кордон заради спокійного життя».

Марина вдивлялася у фотографії, на яких віддалено схожий чоловік у білому лляному вбранні й із густою бородою був знятий зі спини на тлі старовинних храмів. Саме цими сумнівними кадрами супроводжувалася стаття. На наступному знімку з недавнього світського рауту Сергій Бондаренко стояв поруч зі своєю дружиною, пані Савченко.

«Андрію, гляньте!» Марина розвернула до нього екран і швидко вказала на знімок. «Ви знали, що ваш колишній бізнес-партнер одружений із цією гадюкою з міського управління? Тепер я розумію, чому вона так злякалася, побачивши вас у кабінеті». Чоловік наморщив лоба.

«Не пам’ятаю. Можливо». Він подивився своїй рятівниці в очі. «Але тепер ясно, що вони діють спільно. Савченко вже напевно про все доповіла йому, і Бондаренко зараз на взводі. Марино, мені треба терміново йти. Ви можете серйозно постраждати через мене. Мені потрібно дістатися до вірних друзів».

«Вам потрібні гроші, Андрію? Багато, щоб найняти хороших адвокатів?»

Марина, не замислюючись ані на секунду, кинулася до будинку, до сейфа, і вигребла звідти всю готівку. Вона простягнула йому важку пачку купюр. «Я поверну всю суму, обіцяю», — сказав Андрій.

Чоловік міцно стиснув її руку й невдовзі пішов з особняка, залишивши господиню сам на сам із тривожним очікуванням грядущої бурі. Увесь вечір Марина не знаходила собі місця. Її охопило щемке відчуття втрати, але вона заспокоювала себе думкою: «Так для нього безпечніше».

Передчуття біди невдовзі справдилося. Біля огорожі її ділянки завмерли кілька поважних машин із тонованим склом. Вимогливо задзвонив домофон.

Марина не хотіла впускати візитерів, але охорона взялася грубо розхитувати стулки воріт, погрожуючи ввійти силою. До огорожі підійшов пан Бондаренко й чемно попросив поговорити, обіцяючи дотримуватися порядку. Розуміючи, що стулки ось-ось зламають, вона відчинила ворота й непомітно натиснула тривожну кнопку. Бондаренко нервово озирнувся на охоронців і наказав їм діяти швидко.

Бондаренко оглянув господиню дому й серйозно запропонував: «Марино Андріївно, давайте не влаштовуватимемо драму. Видайте мені чоловічка, я ж знаю, що він переховується у вас».

Вона вирішила прикинутися дурненькою. «Хто ви взагалі? Про кого ви говорите? Ніяких чоловічків у мене немає. Я найняла звичайного робітника, майстра для ремонтних робіт на ділянці».

Обличчя Сергія у світлі ліхтаря здалося зловісною маскою. «Не брешіть мені, Марино Андріївно, моя дружина працює в міському управлінні й чудово впізнала цю людину. Він мені дуже потрібен. Видайте його зараз, і я вас щедро віддячу. Я готовий запропонувати угоду. Ви віддаєте його мені, а натомість ваші салони залишать у спокої. Подумайте про своїх людей, про бізнес».

Марині стало страшно. Усе всередині кричало про небезпеку, але водночас у ній дзвеніла сталева стійкість. «Його тут немає», — відповіла вона, розуміючи, що пояснювати щось цій людині марно…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇