Жінка збиралася на дачу сама, але випадкова зустріч із безхатченком несподівано змінила її плани

Суд завершився суворим вироком: кожному з двох викрадачів призначили по сімнадцять років. Захист говорив про каяття й просив дати їм шанс, але самі обвинувачені ледве приховували усмішки. Це був їхній не перший строк, і суддя відмовилася пом’якшувати покарання.

Андрій виступав свідком разом з Олегом. Повернувшись додому, переказав Ларисі засідання. Вони сиділи за столом, коли його погляд випадково впав на телевізор. Андрій зблід і зробив голосніше звук.

На екрані з’явилося обличчя Вікторії. Вона все ще була вродливою, але очі виглядали затравленими.

— Це вона? — спитала Лариса.

— Так.

За кордоном Вікторія завдяки знанню мови й професії відкрила невелику юридичну контору. Спочатку брала небагато й допомагала ефективно, тому швидко привабила клієнтів. Потім звичайна робота здалася їй надто повільним способом багатіти. Разом з Артуром вона створила схему, що дозволяла обкрадати заможних людей.

Певний час усе вдавалося. Але жадібність Артура зруйнувала систему. Він забрав спільні гроші й зник, залишивши Вікторію відповідати за злочини саму. Їй загрожував тривалий строк і великі виплати потерпілим.

Кореспондент міркував про те, що людина рано чи пізно стикається з наслідками власних вчинків. Почалася реклама, Андрій вимкнув звук.

Усередині було не торжество, а порожнеча. Колись ця жінка була його дружиною, і він мріяв про дітей із нею. Тепер вона виявилася покинутою тим, заради кого зрадила чоловіка, а Андрій сидів поруч із Ларисою у своєму домі.

— Ти засмучений? — спитала вона.

— Радше, мені неприємно. Зло не перетворюється на добро лише тому, що приносить прибуток. Люди дедалі частіше хочуть отримати гроші без праці, а розплачуватися доводиться значно дорожче.

— Давай краще про роботу.

Андрій усміхнувся. Молоді фахівці «Горизонту» нещодавно влаштували йому своєрідний іспит. На нараді ставили один за одним складні виробничі запитання, перевіряючи, чи справді новий генеральний розуміється на будівництві.

— Після другого запитання я здогадався й спитав: «Скільки завдань у білеті? За перше що поставите?» Усі замовкли, а хлопець із технічного відділу сказав: «Сідайте, Андрію Даниловичу, вам відмінно».

Лариса розсміялася.

— Вони мали зрозуміти, за що тебе поважати.

— Саме так. Однієї посади замало. Люди хочуть бачити, що керівник знає, куди веде. А я зрозумів інше: не можна скупитися на похвалу. Добру роботу треба помічати при всіх.

Минуле більше не керувало кожним його днем, але ще не закінчило виставляти рахунки… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇