70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

Вона любила лісову тишу, вологий запах трави й землі, м’який хрускіт гілок під ногами. Захопилася так, що й сама не помітила, як зайшла далеко від звичної стежки. Отямилася лише тоді, коли під чоботом неприємно чвакнула болотяна багнюка.

Валентина перелякано відступила.

— От же занесло мене, — видихнула вона. — Загулялася, стара. Повертай додому, поки зовсім не заблукала.

І в цю мить десь із боку болота долинув слабкий стогін.

Валентина завмерла. По спині відразу пробіг крижаний холод, ніби хтось провів мокрою рукою від потилиці до попереку. Вона ступила крок назад, але тут почула вже не просто стогін, а приглушений плач.

— Хто тут? — голосно спитала вона.

Відповідь надійшла не відразу.

— Допоможіть… будь ласка…

Валентина озирнулася. Спершу їй здалося, що довкола тільки купини, темна вода й сплутані кущі. Потім одна з купин ворухнулася. Жінка примружилася й зрозуміла: в болоті була людина.

— Тримайтеся! — крикнула вона. — Я зараз!

Вона відставила кошик, знайшла твердіше місце, обережно підійшла ближче й простягнула руку. Витягти нещасну виявилося непросто. Ноги ковзали, земля піддавалася, болото ніби не хотіло відпускати свою здобич. Валентина лаялася крізь зуби, тягнула, впиралася, хапалася за гілки — і нарешті людина опинилася в безпечному місці.

Лише тоді вона розгледіла, що перед нею жінка. Змучена, брудна, тремтяча, у промоклому міському одязі.

— Хто ти така? Як сюди потрапила? — спитала Валентина, важко переводячи подих.

Незнайомка заплакала.

— Я не пам’ятаю.

— Зовсім? Навіть імені?